Буревіями долі
По весняному парку
Ходили босоніж по весняному парку,
Під грайливими вогниками ліхтарів,
Нашіптуючи чудові сонети Петрарки,
Поки запал сердець ще горів.
Сміялись, кричали та плакали,
Біснуючись у траві при місячнім сяйві,
Було світло - мов запалені факели,
Це місце - де думки були зайві.
У галасі душ - було надто спокійно,
Вечірнє місто до цього штовхало,
Вітерець ніжив ніби постійно,
Тримаймося, допоки Сонце не встало!
Босоніж по весняному парку,
У ніжних дотиках променів ночі,
Все палало тримаючи марку,
Наше я - все ще бавитись хоче!
Шум поглинали квітучі дерева,
Відпочиваючи з нами від суєти,
Й міцна огорожа - красиво-сталева,
Та місяць, з котрим - тепер ми на ти.
Разючі вітрини все блимали,
Поки люди розходились в сторони,
Та це нікого не втримало,
Особистостей з хтивим норовом.
Босоніж по весняному парку,
У ніжних дотиках променів ночі,
Все палало тримаючи марку,
Наше я - все ще бавитись хоче!
В парку, весною - на самоті без самоти,
Під світіння зорі та падіння комет,
З природою, яку можна звати на ти,
Час підганяє - а хочеться розкласти намет.
Ніч тихо-сонна не відпускала ніяк,
Та й ніхто не поспішатиме звідти,
Місяць - як життєвий надійний маяк,
Ніби вп’явся в нас довжелезними кігтями.
Босоніж по весняному парку,
У ніжних дотиках променів ночі,
Все палало тримаючи марку,
Наше я - все ще бавитись хоче!
Відредаговано: 22.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
