Ми поранені знову

Ми поранені знову,

Душі блукають між попелом,

За віру, за правду, за мову,

В супроводі пильного сокола.

 Під уламками наші серця,

 Совість та правда горять у вогні,

 Не дібрати до істини чарівного слівця,

 Серед тисячі душ ми знову одні.

У нескінченності буремних подій,

Шкіра покривається захисним воском,

Давай запалимо лише по одній,

Не вибратись з цього! Ой, все не просто!

Дні горять - розлітається попіл,

Відчуття покидають, забирають красу,

Вечори пролітають не зберігаючи копій,

Залишаючи спогади про стихійну весну!

Ми поранені вкотре, ще й зв'язані,

Серце палає як доменні печі,

Ноги тремтять - очі зав'язані,

Люди зникають - з'являються речі.

 В історіях все залишається,

 Між сплаченої гіркої ціни,

 Не кожен сьогоденням пишається,

 У пащі ненажери хаосу – війни.

В потоках лави із куль та тривог,

Є цілі - тепер вже немає мети,

Між різних - кожен сам собі Бог,

Потрібно до цього, сім кіл пекла пройти.

Дні горять - розлітається попіл,

Відчуття покидають, забирають красу,

Вечори пролітають не зберігаючи копій,

Залишаючи спогади про стихійну весну!

Ми поранені - знов під прицілом,

Залишки повітря вдихаючи носом,

Відчуваючи біль наляканим тілом,

Під уламками днів божевілля й хаосу.

 Нікуди йти, бігти, не потрібно летіти,

 Під небом, де ворожі дрони рійми,

 Що з того, навіть якщо захотіти,

 Не вибратись за межі цієї війни.

В снах іноді можна сховатись,

Та ніч - одна на одну не схожа,

Ми просто не звикли здаватись,

Наше світло для ворога, як кара Божа.

Дні горять - розлітається попіл,

Відчуття покидають, забирають красу,

Вечори пролітають не зберігаючи копій,

Залишаючи спогади про стихійну весну!

  Коли все стихне - ніч засяє вогнями,

  Й гучний сміх понесеться дворами!