5.

Правило номер один: не наближатися до Фабіана де ла Фуенте ні на крок. 

Правило номер два: не створювати собі проблем. 

Я заходжу в напівтемну бібліотеку, аби підготувати домашнє завдання, і помічаю за столом біля вікна ту саму ботаншу, що дала мені листок з розкладом. Сьогодні її руде волосся зібране у високий хвіст, а очі підведені чорним олівцем. Одягнена у темно-синій сарафан й блузку з бездоганно накрохмаленим комірцем, вона нагадує мені сувору вчительку, в якої все розплановано до дрібниць.

У післяобідній час в бібліотеці майже немає студентів, тому я вирішую, що це найкраще місце, де я зможу дотримуватися свого першого правила, не ризикуючи його порушити. Навіть склала план його реалізації: до шостої сиджу в бібліотеці, потім йду на фітнес, а потім ще годину гуляю навколо академії, щоб не повертатися в кімнату раніше дев'ятої. Весь день зайнята й весь день не здибаю хлопця. Ідеально продумано.

Ботанша, з головою занурена в книжку, робить перерву, щоб попити води. Її погляд зупиняється на мені. Я, не вагаючись, махаю їй рукою, та вона вдає, що не помітила. Її байдужість не зупиняє мене. Я рішуче підходжу і плюхаюсь на стілець навпроти, вирішивши, що будь-яка соціальна незручність не стане на заваді моєму бажанню завести розмову з нею.

― Привіт, ― дістаю з рюкзака книжки з зошитами та розкладаю їх на столі. 

― Привіт, ― неохоче відповідає вона, втупившись у свою книжку.

― Я  Шена Слоан. Пам'ятаєш мене? 

― Чого тобі?  

― Ти вчора допомогла мені, тому я вирішила подружитись з тобою.

― Звідки така впевненість, що я захочу з тобою товаришувати? Я не бюджетниця, якщо ти так подумала.

― Тобто, причина у різних соціальних рівнях? Ненавидиш бідняків?

― Просто не спілкуюся з тими, хто не підходить мені по статусу. 

― Ого. В академії всі такі? 

― Окрім тебе. 

― Тоді чому я не бачу, щоб тебе оточували багаті подружки-однокурсниці? Теж не підходять по статусу? 

― Тобі яка різниця?  ― ботанша все-таки переводить на мене свої роздратовані очі. Округлої форми окуляри абсолютно не пасують їй, але вона, схоже, не здогадується про це. 

Або її це не хвилює.

― Ох, мене влаштовує відсутність твоїх подружок, ― усміхаюсь я. ― Не люблю гучні компанії. 

Ми дивимось одна на одну. Вона, вочевидь, чекає, що я перша відведу погляд, та я не з тих, хто так легко здається.

― Якщо тебе хвилює мій статус, то можу відкрити маленьку таємницю: у мене теж є багатий батько. Гадаєш, як я сюди попала? Через знання? Та мадам Море не пустила б мене на поріг, аби моя бабуся не була її давньою подругою. 

― Ти це серйозно чи брешеш? 

― Навіщо мені брехати? ― сміюсь. ― Зовнішній фасад не покаже тобі будівлю зсередини, якщо туди не зайти. Чи ти віриш тільки зовнішньому фасаду?

― Я не знаю, ― ботанша знизує плечима. ― Я тут другий рік, але ти перша людина, яка захотіла зі мною дружити. Тому для мене це трохи дивно. 

― Як тебе звати? 

― Флора Едвардс. 

― Рада знайомству, Флоро Едвардс, ― я протягую через стіл руку і вона міцно стискає її тонкими пальцями з французьким манікюром. Її долоня холодна та м'яка, зап'ясток огортає дві нитки рожевого кварцу з прикріпленим до кожної з них крихітним сріблястим птахом. 

Буревісник.

У мене відчуття, наче мене зв'язали й кинули у холодну воду. Холодний страх пробігає тілом, скутою хвилею охоплюючи груди. Серце б'ється повільно, важко, ніби бореться з непроханими здогадами.

Птах, який летить на шторм у пошуках їжі. Летить низько, майже торкаючись хвиль крильми, а в негоду здіймається над ними, сповіщаючи про бурю, й перечікує її високо в небі.

Я впізнаю буревісників на браслетах Флори. Анна-Марія купувала їх разом зі мною. 

Вони знають одна одну? 

Я ледве стримуюся, щоб не запитати її. Ніхто в академії не має здогадатися про мій зв'язок з Анною-Марією, інакше я попрощаюся з можливістю знайти її. Що, якщо вона ще жива? Якщо чекає допомоги? Якщо хтось зі студентів причетний до її зникнення? 

Луїза сказала, де ла Фуенте знайомий з нею. Його друг натякав на мою непристойну поведінку, ніби всі бюджетниці такі. Дівчина навпроти вочевидь спілкувалася з нею...

Вони всі щось приховують? 

Я б могла почати з Фабіана. Обшукати його кімнату. Перевірити його комп'ютер. Я бачила, як він напружився, коли Луїза заговорила про Анну-Марію, а потім швидко змінив тему. З чого б це така поведінка? Тільки якщо він замішаний в цьому…

― Ти, звісно, дивакувата, ― перебиває хід моїх думок Флора. ― Я чула, вчора ти мало не побилася з Тоні Х'юстоном. 

― Тоні Х'юстон? Хто це? ― розсіяно питаю. 

― Накачаний чувак з двома шрамами на лиці. Ви з ним разом ходите на уроки художньої творчості міс Порриш.