Розділ 14

                                    Розділ 14

Мене розпирало радісне відчуття. Я ледве стримувалась, щоб не розповісти про розмову з Кларою, але німкеню не хотілося підставляти. Крістоф сидів навпроти і майже впорався із залишками вечері.

— З тобою сьогодні щось не так.

Мій квітучий вигляд не залишився для чоловіка непоміченим.

— Так, настрій гарний. А ти, навпаки, якийсь сумний. Проблеми на роботі?

Крістоф напружився, підтверджуючи слова Клари.

- Ні. Все в порядку.

— Вирішилося питання з моїм викраденням? Чи журналісти все ще дістають тебе, любий?

Крістоф відклав прилади і сперся на спинку стільця. Він хитро посміхався.

- Хто тобі розповів?

- Про що? — говорю невинним голосом.

- Про все.

— Якщо ти про газетчиків, то ця тема піднімалася ще на дні народження твоєї матері… То все втряслося?

- Не зовсім. Потрібно щоб ти дала офіційне спростування.

- Що мені буде за цю брехню?

— Мільйон моїх пристрасних поцілунків, — вганяв мене в фарбу Крістоф.

- Малувато буде. Ще якісь пропозиції?

— Можу запропонувати щось гарячіше за простих поцілунків, — і на доказ своїх слів, він потягнувся до мене через стіл. Злякана його натиском я виставила вперед вилку, на що Крістоф усміхнувся, але на своє місце все ж таки повернувся.

- Що ти хочеш? — спитав уже серйозно.

- Розлучення.

На його обличчі з'явилася тінь агресії.

- Ні. Розлучення я не дам.

— Значить, від мене не чекай на спростування. Сам розбирайся зі своїми виборцями та зі своїми рейтингами. З доброї волі нічого не говоритиму.

Він знову ніби випав із розмови, і я занепокоїлася, що його знову опанує демон.

- Звідки ти знаєш про рейтинг?

- В сенсі? Це очевидно. Якщо про тебе  не дуже добро пишуть усі газети, то в тебе падає рейтинг, — почала я викручуватись із делікатної ситуації.

- Н-і-і. Із моїм рейтингом все нормально. Він жодної крапельки не впав за офіційною версією. Як мінімум три великі видавничі донори стежать за інформаційними даними, коригуючи їх. Це могла знати тільки людина, яка близько втягнута в політичні ігри… Клара мене знову підставила?

- Ні! Я дізналася про це від робітників, чула уривки фраз!

Почала захищати свого інформатора, але було вже пізно.

— Я з нею сам розберуся… Дякую, що допомогла вивести її на чисту воду.

Від його тону стало трохи страшно.

— Вона тут ні до чого… — почала я, але Крістоф мовчки підвівся і вийшов із кухні.

У душі залишилося неприємне почуття від усвідомлення того, що я знову все зіпсувала, і половину вечора, що залишилася, я провела у своїй кімнаті. І навіть зазвичай балакуча Маріса сьогодні мовчала.

Я перегортала одну за одною дисертацію Альберта Гуттенберга з демонології. Інформації було не так багато, більше теоретичних роздумів на цю тему. За їхніми археологічними знахідками вчені з'ясували, що стародавні люди представляли демонів богами. Демонів боялися, шанували і обожнювали. Вони з'являлися перед давніми племенами як тварин і людей. Для того, щоб задобрити демона, їм робили дари і приносили жертви. Важко було задобрити сувору вдачу бога, який спочатку був споконвічно злим. Та й за своєю природою більшість демонів несли тільки смерть і руйнування. Загибель однієї людини чи племені не йшли ні в яке порівняно із сутичками між самими демонами — серед них також велася сувора ворожнеча.

Втомившись від читання сухої наукової літератури, я переключила увагу на монографію. Вона складалася із фотографій, зроблених на розкопках, із невеликими примітками автора. Зображення зачаровували та лякали. На них були наскельні малюнки, подібні до тих, які я бачила в катакомбах, предмети побуту та ритуальна атрибутика, а на знімках могильників добре проглядалися скам'янілі тіла тих, хто став даром для кровожерливих богів.

Я перевернула сторінку і стрепенулась. На ній був камінь, як із мого сну — той самий, з незрозумілими письменами, що зникав і створював розлом, в який повалився вовк. Підпис по фото говорив: «Ритуальний жертовник. 100100 років д.н.е. Знайдено на розкопках під Жгаричем. Імовірно виступав як атрибут ритуального обряду. Єдине фото, що збереглося, було втрачено під час транспортування в Тихому океані».

- Марісо, подивися! Цей камінь схожий на той, що я бачила уві сні.

Змія ліниво підвела голову і подивилася на картинку.

— Так-так, схожий. Добре, що ми бачимо з тобою однакові сни, — позіхаючи, додала самка пітона.

— Отже, ось про що говорила Ясна. Вона показала мені цей обряд у моєму сні. От би ще зрозуміти, як до нього ставиться Крістоф зі своїм демоном.

— Може, йому треба обернутися вовком, а ти сядеш на нього, і ви обоє бабахнетесь у вогненну прірву?

- Твої ідеї, як завжди, геніальні.