Глава 23 Давно не бачилися, Ваша Високість

Таких здивованих поглядів я не бачила вже давно.

Герцог перший вклонив переді мною коліно. За ним це повторили й інші.

- Вставайте, не потрібно цих церемоній.

- Я довго намагався згадати, кого ви мені нагадуєте, але тепер я зрозумів. Ви схожі на Його Високість.

У кімнаті стало тихо. Азалія та інші намагалися якось вкласти нову інформацію у себе в голові, я ж просто чекала доки визріють нові запитання.

- Вас давно не було видно в палаці. Я пам’ятаю Вас ще дитиною, але в якийсь момент я перестав вас зустрічати. Де ви були ці сім років? - поставив питання герцог.

- Спочатку ми жили з мамою у віддалені від інших, а потім мене відправили на навчання, - не стала я додавати подробиць цій історії.

- Але чому Ви зчезли?

- Це внутрішньосімейні справи. Але зараз вони не мають ваги. Тож мені потрібно повернутися до палацу. Як можна дістатися туди? І можете говорити так, як раніше.

- Найшвидше буде дістатися каретою. Три дні шляху. Але, повинен нагадати, Вас скоріше за все не впізнають в такому вигляді, - перейшов до справи герцог, не відкинувши офіційного тону.

- Чому? - запитала я з цікавістю.

Хоч мене там не так часто бачили, але впізнати мене повинні. Як мінімум мої служниці та братик Едвард. Мене він бачив не так вже й давно. Останній раз ми бачилися десь три місяці назад. Хоча він рідко приїжджав. Казав, що зараз у нього зараз багато справ.

- Твоє волосся коротке. Й пофарбоване, - відповіла мені вже Азалія.

- Точно, - сказала я впіймавши пасмо волосся.

Чорне та коротке. Хто ж повірить, що я благородна діва. Хоча герцог і повірив.

- Герцогу, я можу залишитися тут на декілька днів? - звернулася я до герцога.

- Так, звичайно. Я б дозволив це навіть якби не знав, що ви принцеса Вероніка. Ви врятували мою доньку й можете розраховувати на мене в будь-якій ситуації.

- Дякую, герцог. Я не забуду цього. А зараз я піду у свою кімнату, - злегка вклонила голову й пішла замислившись.

Я думала про те, де мені взяти потрібні трави. На те, щоб відновити моє волосся, змити фарбу й відростити його, потрібно два дні. Буде неприємно. Все ж таки це буде відбуватися дуже прискорено.

Я не планувала повертатися до палацу ще дуже довго. Хто ж знав, що доля так складеться?

Я майже дійшла до моєї кімнати, коли мене піймала Азалія.

- Ронія, зачекай, Ронія. Чи краще принцеса Вероніка? - покликала вона мене швидко йдучи, вона майже бігла, до мене.

- Краще Ронія. Я вже звикла до цього імені. Тим паче, що це просто скорочення від Вероніки.

- Так ось, Ронія, батько сказав пересилити тебе в іншу кімнату. Ця кімната підходить для найманки Ронії, але статусу принцеси вона вже не личить. Я відведу тебе до нової кімнати. Служниці перенесуть твої речі.

- Добре. Дякую Азалія.

- Так чому ти нам не розказала, свого справжнього імені? Ми ж друзі. Хоча ні, я все розумію. Ми разом провели зовсім мало часу. Напевно занадто мало для того, щоб відкривати свої секрети. Ти б також не дізналася хто я, якби мене не викрали... Але я все одно відчуваюся трохи ображеною, - схвильовано зачастила вона.

- Повинна зізнатися, я і так здогадалася про твій статус, ще до того як мені щось розповіли. Маскуєтесь ви так собі.

- Справді? Я думала, що не все так погано. А от як ти наважилася відрізати своє волосся я зовсім не розумію. Напевно було складно.

- Та ні. Я не планувала повертатися до палацу в найближчі роки. А ще я знаю як відновити волосся до минулого стану всього за два дні. Тож мені було не страшно. Тому мені й потрібно тут залишитися на декілька днів. Щоб відновити волосся.

- Навіщо тобі взагалі повертатися зараз в палац? Ти ж наражаєшся на небезпеку.

- Там моя мама. Невже я можу залишити її на самоті?

У відповідь на це Азілія кивнула головою, а в очах у неї з'явилося розуміння. Вона також була готова підставити себе щоб захистити рідних.

На цьому наша розмова завершилася сама собою.

Азалія привела мене в кімнату для дійсно високопоставлених гостів. В таких я жила коли була маленькою. Звісно не в таких самих, але в подібних. Доволі просторі та гарні кімнати, але мене це не дуже хвилює насправді. Я б могла залишитися і в минулих покоях, та якщо їм так хочеться, то я не проти.

Я переодягнулася й відправилася геть від замку відмовившись від супроводження. Все ж таки я хочу бути Ронією ще трохи. Просто Ронією. Я так мало була нею. І це так сумно. Та може я колись ще стану нею. Гарно бути вільною.

В місті я зайшла в аптеку та купила потрібні мені трави. А потім знову повернулася до палацу, відразу відправившись на кухню. Зільєварні тут, звичайно ж, не було. Тому і вибору в мене не було як такого.

Туди мене пропустили не ставлячи зайвих питань. Напевно їх вже встигли попередити про мене.

Мені потрібно зробити зілля, чи скоріше, узвар з трав, яким я маю промити своє волосся. Точніше їх має бути два. Одним я змию фарбу з мого волосся, а іншим прискорю його ріст. Це не складно. Просто до трав потрібно додати частину магії, що посилить їх природні властивості. Цьому мене також навчив дракон.

Потрібно написати йому листа.

Руки автоматично розділяли трави та різали їх, доки в моїй голові кружляли різні думки. Трави додавалися до води й по приміщенню розповсюджувався пряний аромат. В цю світло-зелену воду я стрічками вплела мою різнокольорову магію і колір узварів змінився. Один з них став блакитним, а інший став зовсім прозорим. Та чого ще можна очікувати від ромашки?

Піднявши очі я побачила Азалію, яка з цікавістю слідкувала за моїми діями.

- Цікаво?

- Дуже. Що ти робиш? - запитала Азалія дивлячись на те як я переливаю рідини в склянки.