Глава 21 Операція "Стіна"

Рухалися ми швидко.

Вітер бив в обличчя хлесткими джгутами. Мимо проносилися пейзажі. Так швидко, що я навіть не встигала ними насолодитися. Десь за спиною підіймалося сонце заливаючи все навколо теплим світлом і фарбуючі хмари у всі відтінки рожевого.

Рожевий... Світ кольору ванілі. Він такий гарний.

Досягли свого місця призначення ми швидко. Напевно тому, що мчали як під час пожежі. Хоч особисто я вважала, що нічого не змінять ні декілька годин, ні навіть день.

Вставши з коня я потягнулася розминаючи втомлені кісточки й всміхнулася від задоволення.

- Чому ти завжди посміхаєшся? - трохи розлючено запитав в мене Віктор.

Я його розумію. В нього викрали його пані, ми вже декілька годин несемося без зупинок їй на допомогу, а я... Посміхаюся.

- Просто озирнися навкруги. Яка краса... Ти помітив яке гарне сьогодні сонце? А цей прохолодний вітерець? А які ж гарні квіти ростуть в полі біля дороги... - замріяно протягнула я.

Моєї думки він не розділяв.

Дивно напевно думати про квіти в подібній ситуації? Але ж справді, дуже гарно...

Коней ми залишили в цьому невеличкому містечку. Це зайняло в нас близько години. Мені була шкода розставатися зі своїм, я вже до нього встигла звикнути. І вже через ще одну годину ми були високо в горах.

Підійматися виявилося складно. Це було для мене новиною. Я вперше опинилася так високо. На півдні в основному рівнини.

Навколо росли високі дерева. В основному сосни. Тут була дорога, по якій їздять карети, та ми вирішили не йти по ній. І магію для полегшення шляху мені заборонили використовувати. Щоб її точно вистачило під час порятунку Азалії. Хоча я б все одно нічого зробити не змогла б. Але я трохи образилася. Ще ображуся. Поки не на часі. Є більші проблеми. Та насолоджуватися свіжим повітрям з запахом хвої мені це не завадило. 

В мене болять ноги. Болять зранені коліна, бо попри всю мою підготовку я неодноразово впала на коліна та поранила свої ноги й долоні розідрала до крові.

Доки ми дійшли до замку я вже палала бажанням спалити тут все до чортової матері в стилі Іларіона і тепер, прийшовши до місця призначення я знала куди цей гнів направити.

Замок був ледве видний за деревами. Ми підійшли навіть ближче ніж було потрібно для моєї магії. Навіть з такої відстані було видно, що замок цей був скоріше віллою для відпочинку ніж постійним місцем проживання. Невеликий, та весь неначе ажурний. Світлий з великими вікнами. Розкіш яка краще б виглядала десь у центрі столиці. Щоб нею можна було насолоджуватися більшій кількості людей.

Грег віддав мені схему замку і я провела вже знайомий ритуал пошуку.

Азалія була на першому поверсі. В одній з гостьових кімнат, але далеко від входу, далеко від обох дверей.

- Як ми потрапимо всередину? - запитав Грег дивлячись на Віктора.

Віктор замислився.

А в моїх жилах м’якими бульбашками шампанського почав підійматися азарт. Такий м’який й безрозсудний. Він натякав:“ Пора творити безумства”. І я з ним згодна.

Обожнюю цей стан.

В моїй голові зародився план.

На нього ніколи не погодиться жодна людина в здоровому глузді. Тобто, їм і не обов’язково знати деталі мого плану.

Всередині підіймалася впевненість - в мене все вийде.

- Віктор. В мене є план. Ти зможеш швидко забрати Азалію й донести її до лісу, якщо я відкрию прохід? В тебе буде секунд двадцять.

- Зможу. Якщо нічого не буде заважати - швидкість це мій профіль. Який в тебе план? - це питання я проігнорувала.

Грег вчасно відволік увагу запитанням:

- А що мені робити?

- Ти лицар з важкою зброєю, тож будеш корисним якщо ми не встигнемо втекти, але сподіваюся до цього не дійде. Тож залишайся в лісі. Й побережи сили.

- Твій план точно спрацює?

- Просто сто відсотково. Тільки діяти потрібно швидко.

Ми наблизилися до замку й знайшли ту саму кімнату в якій була Азалія. Це було просто - на тому вікні була ажурна решітка. Можна було й раніше здогадатися.

- На раз два три. Приготуйся.

- Раз.

Збираю свої сили згадуючи потрібне заклинання.

- Два.

Продовжую рахувати й бачу як тіло Віктора напружується готове до швидкого руху.

- Три!

Звучить як вибух.

В цей час відбуваються багато речей одночасно. Віктор відштовхується від землі вирушаючи до Азалії. З моїх пальців вирушає заклинання яке буквально вириває частину стіни разом з вікном з замку, а іншим заклинанням я підтримую дім, щоб він прямо зараз не почав розпадатися по шматочках.
Декілька шматків каменю пролітають повз Віктора і він ледь встигає він них ухилитися. У тепер відкритій кімнаті видно Азалію яка з абсолютним шоком дивиться на те, що відбувається в її кімнаті, але з готовністю обіймає за шию Віктора, коли він хапає її на руки.

Захисники цього замку тільки починають розуміти що сталося щось незвичне, а Азалія з Віктором вже вбігають в ліс ніким не помічені.

Й ми зриваємося на біг в глибину лісу в напрямку міста.

За спиною я чую крики й звуки замку якій повільно складається в середину як картковий будиночок. Як добре, що я впевнена, що нікого не було всередині.

На моїх вустах божевільна посмішка.

Через десять хвилин ми втомлюємося й всідаємося біля дерев, а я накладаю на нас магію невидимості, так щоб ніхто окрім нашої команди не зміг побачити нас. Тепер магію можна не економити. Та я відчуваю що майже досягла свого максимуму.

Азалія обіймає Віктора, Грега, а потім і мене.

Ейфорія від порятунку спадає й в Азалії з’являється питання.