Глава 20 Розкриваємо карти

Через декілька секунд в мене вперлися підозрілі погляди.

- Я підписала контракт, - підняла руки в примирливому жесті відводячі від себе підозру.

Нагадала чоловікам й настороженості в поглядах стало трохи менше.

Показово, що одне одному вони довіряють і без контракту якщо не згадали про нього відразу.

- Що це було?

- Доволі очевидно, що це портал, - відповів на запитання Грега Віктор. - Ти щось можеш з цим зробити? - звернувся вже до мене як до єдиного доволі сильного мага в команді.

- Ну, повернути я її не можу. Й перенести нас на до неї також. Навіть виявити хто її викрав я не можу. Але, - згадала я, - я можу вказати в яке місце її перенесли. Та тільки якщо у вас є карта. Й не факт що це спрацює, - попередила я.

- Карта є, - сказав Грег і дійсно дістав карту зі своєї заплічної сумки.

Це була доволі детальна карта нашого королівства-острова.

Розклала її на підлозі й попросила їх відійти трохи далі від мене.

Я закрила очі й сіла перед картою. Зосередилася намагаючись знайти остаточний слід магії й мені це вдалося. Його навіть не намагалися сховати. Ось в чому великий плюс магії драконів - ніхто від неї не бережеться. Навіть не уявляють що нею може користуватися звичайна людина без краплі нелюдської крові.

Я подумки зв’язала магію порталу з картою переді мною й відкрила очі. На карті виділялася точка в якій папір зітлів. Така собі вигоріла округла пляма.

Я підняла очі й зіткнулася з підозрілим поглядом Віктора. Він таку магію бачив вперше. Грегу було абсолютно плювати на те, яку магію я використала. Він просто хотів знайти свою леді.

- Я не знаю що це за місто. Можете підійти ближче глянути. Вибач що зіпсувала твою карту, Грег, та інакше я не змогла, - промовила я.

І я дійсно не знала, що за місто було вказано на карті. Це місце було серед невеликих гір не так вже й далеко від нас. Дні два чи може три шляхи. Або секунда порталом, як ми нещодавно встановили.

- Я знаю де це. - сказав Грег дивлячись на карту.

- Я також. Герцогство Конвалій один з їх замків, - не здивована його знанням.

- Чула, щось таке. Їдемо назад до міста, звідти можна буде поїхати туди, - знову підозрілі та здивовані погляди. - А що таке? Я контракт підписала. Тепер повинна вам допомагати.

Так швидко я вже давно не бігала. Два тижні. Пересувалися ми швидко та по шляху встигали робити перерви. На одній із таких перерв я і вирішила дізнатися що взагалі відбувається.

- Так може поясните, навіщо комусь викрадати Азалію?

- Її не викрадали, - в’яло спробував запевнити мене Віктор.

Напевно й сам чудово розумів, що я йому не повірю.

- Та що ти таке говориш? Це точно було сплановано. Ключ яким могла скористатися тільки Азалія, віддалена місцевість з якої далеко до іншого міста. А на столі заклинання які залишили б такого слабкого мага як ти, Вікторе, зовсім без сил. Тільки на Грега нічого не придумали й мене не врахували. Не намагайся запевнити мене в тому, що це все випадковість. Просто розкажи мені до чого тут герцогство Конвалій, щоб я хоч щось розуміла.

- С чого він повинен тобі щось розповідати? - холодно запитав Грег

- З того, що тільки я тут сильний маг, я хочу допомогти і я підписала контракт який не дозволить вам нашкодити чи розповісти ваші секрети.

Декілька хвилин ми провели в мовчанні, а потім Віктор, зітхнувши почав:

- Як ти вже, скоріше всього, зрозуміла ми не зовсім звичайна група. Азалія аристократка, - на декілька секунд він замовк спостерігаючи за моєю реакцією, а потім, побачивши що її немає, продовжив, - вона маг-цілитель тож її батько не хотів, щоб її використовувала аристократія і вона “втекла” з дому. Грег - її лицар. А я найманець якого найняли, щоб доглядати за цими двома.

- До чого тут герцогство Конвалій? - не зрозуміла я.

- Вони ворогують. Герцогство Вологок та герцогство Конвалій.

- Шантаж? Як банально, - згадала я для чого мене викрав Іларіон, - То що ми будемо робити?

- Спочатку потрібно зв’язатися з герцогом Вологокським. Ти зможеш відправити йому листа магією? - знову говорив Віктор.

- Не мій профіль, - розвела я руками.

- А що твій профіль? Вбивства? - запитав Віктор.

В його голосі чулася іронія. Та очі уважно за мною спостерігали.

Дивне питання та в нього є причини його задавати. Я ж весь цей час пересувалася на рівні з воїном і найманцем. Навіть зараз, коли ми вже продовжили шлях, моє дихання не збилося ані трохи, не дивлячись на доволі активний рух.

- В мене просто був дуже суворий вчитель.

- Вчитель? - перепитав він.

- Так, вчитель. Не тільки у вас є таємниці, - нагадала я. - Так що ми будемо робити?

- Спробуємо її врятувати. Лист до герцога прийде через три дні в кращому випадку й ми не знаємо що станеться за цей час. Тому спробуємо працювати з тим що є. Ти з нами?

- Я вже відповідала на це питання, - Віктор лише хмикнув на це.

Вже цього вечора ми дісталися до Веренії й в моїй кімнаті в готелі зібралися, щоб розпланувати наші майбутні дії. Та стикнулися з доволі очевидною проблемою - у нас недостатньо інформації.

Віктор пообіцяв розібратися з цим до ранку. Спати він не збирався.

Ми з Грегом залишилися вдвох в моїй кімнаті. Для того, щоб перепочити і хоч недовго поспати. Та, повинна зізнатися, розслабитися в компанії цього холодного хлопця в мене не виходило.

Весь цей час його обличчя не виражало ніяких емоцій лише іноді на ньому з’являлося занепокоєння станом своєї леді.

Мені не дозволяв розслабитися його холодний погляд і події цього дня.

Тільки зараз, залишившись в умовному спокої я почала усвідомлювати події які сталися сьогодні. І я хвилювалася за Азалію. За такий короткий строк я вже почала вважати її подругою. Просто вона схожа на мене.