Глава 17 Команда

Дві дні я виконувала прості завдання на кшталт мого першого та більше жлдного разу не перетнулася з Азалією.

В день нашої запланованої зустрічі я прийшла на місце раніше ніж зазвичай. Було лише близько дев’ятої та я відразу помітила маківку Азалії за одним зі столів. Вона сиділа ще з двома чоловіками, один з яких був одягнений в лицарські обладунки.

Азалія помітила мене майже відразу й жестом покликала до них за стіл.

Я привіталася з усіма й стикнулася з підозрілими поглядами чоловіків.

Вони виглядали доволі привабливо та в них одразу відчувалася якась глибинна недовіра до мене. Я подумала, що напевно мені не потрібно було приходити, та швидко взяла себе у руки.

Це було два чоловіки. Обидва на вигляд десь близько двадцяти п’яти років. На їх фоні Азалія виглядала зовсім маленькою дівчинкою. Чоловік у рицарських обладунках був блондином з холодними блакитними очима. Волосся в нього не було золотистим як у мого брата Едварду, воно було сріблястим та холодним. Різкі та грубі риси обличчя й меч на боці. Так, виглядає як типовий лицар на службі у короля. Не здивуюся, якщо саме цим він раніше займався.

Другий був одягнений у більш простий на вигляд одяг. Я б сказала непомітний. Все в чорних та темно-зелених кольорах. Але шкіряні мітенки на руках давали зрозуміти, що з ним все також не просто. Чи вбивця, чи крадій - на зрозуміло. Та я майже впевнена, що під його плащиком точно є декілька мініатюрних кинджалів. Декілька десятків.

Це вони так погано шифруються чи я так гарно підмічаю деталі? Вони. Точно вони.

Щось в мене навіть зникло бажання з ними знайомитися. Але водночас... Таємниця. Ніщо так не мотивує як бажання дізнатися чужу таємницю.

- Це Ронія я вам про неї розповідала, - тим часом представляла нас один одному Азалія. - Це Грег, - показала на срібноволосого. - Він наш лицар-воїн. Магією не володіє, але дуже добре управляється з мечем, арбалетом і взагалі майже будь-якою зброєю. Привітайся, Грег, - він мовчки кивнув мені головою. - А це Віктор він відповідає за збирання інформації, - продовжувала Азалія. - Він зовсім слабкий маг. Мене ти вже знаєш - я цілитель в цій команді, - с посмішкою завершила вона.

- Що ж, тоді я також про себе трохи розкажу. Я маг рівня трохи нижче середнього з нахилом у магію вогню. Розбираюся в лікарських рослинах і всьому що потрібно знати для виживання. Зброєю майже не володію. Рада з вами познайомитися.

Азалія подивилася на своїх компаньйонів з гордістю. Ніби говорячи: “Бачите, кого я нам знайшла?”

- То ж ти згодна стати частиною нашої команди? - нетерпляче запитала Азалія.

- Хотілося б спочатку дізнатися за які завдання ви беретеся.

- Ми беремося з вбивство монстрів, - взяв слово Грег.

Голос у нього такий же холодний як зовнішність.

- Та пошук втраченого. Типу загублених речей, а іноді й людей, - с посмішкою пройдисвіта додав Віктор.

Чомусь мені здається, що цьому чоловіку повністю довіритися я не зможу ніколи.

- Я згодна. В такій компанії це не видається занадто складним, - сказала я сідаючи за стіл поруч с Азалією і маючи на увазі їх професійні спрямування.

- Тоді давай швидко підпишемо тимчасовий контракт, а потім оберемо завдання. Сьогодні ми вже не встигнемо нічого зробити, але завтра можна буде взятися за перше сумісне завдання, - швидко сказала Азалія й підпихнула до мене витягнутий з сумки аркуш паперу.

Чоловіки з напругою чекали моєї реакції на контракт, а я спокійно прийнялась його читати. Повільно й не виказуючи ніяких емоцій. У фігурах чоловіків відчувалося нетерпіння.

Мені починає подобатися їх дратувати.

Контракт був простим. Знизу вже стояло три підписи, залося тільки поставити тільки мій автограф. Тобто вони з самого початку були майже впевнені в тому що я погоджуся. І самі були не проти. То до чого всі ці підозрілі погляди?

Умов було зовсім не багато. Не шкодити один одному, сприяти виконанню завдань, не розповсюджувати інформацію про людей зі своєї команди. Берегти їх таємниці. Контракт без конкретного строку дії. Розривається по бажанню будь-якого з учасників.

Що ж... Не тільки в них є таємниці. Для мене такий контракт також буде корисним. Краще навіть я б сама придумати не змогла. Тепер мені не потрібно боятися, що вони дізнаються мою особистість й розкажуть про неї комусь. Не зможуть. Такі вже ці магічні контракти.

Я перевірила контракт на наявність прихованих пунктів (їх не було) й поставила свій розпис.

Контракт засяяв та розділився на чотири свитки. Один з них я забрала собі й поклала у торбину.

- Що ж, - сплеснула в долоні Азалія, - якщо все вирішилося, ходімо обирати собі завдання.

Вона така енергійна, що я диву даюся. Я думала, що в мене нескінченний запас енергії та оптимізму, але здається в мене є супротивник в обличчі Азалії.

- Вік, сходи оповісти гільдію, що Ронія тепер в команді з нами. А ми підемо до дошки з завданнями, - віддала черговий наказ дівчина.

У когось є сумніви в тому хто головний в цій команді?

Доки Віктор пішов до стійки й фліртував з дівчиною що тут працює, ми пішли до дошки. Я обирала собі завдання зовсім на іншій.

На цій дощечки завдань було менше й вони були очевидно складнішими. Й платили за них більше.
Нам же було потрібне завдання виконуючи яке ми зможемо притертися один до одного. Тобто доволі довге по часу, але не дуже складне. Це розуміли всі в моїй новій команді.

Тож ми шукали завдання на супровід чи щось на кшталт того.

Біля дощечки ми провели трохи більше двох хвилин. Віктор все ще був біля стійки коли Грег показав нам на одне з завдань.

Знайти покинутий артефакт на руїнах міста Лаос в дні шляху від Веренії. Монстрів там бути не повинно й загалом воно нам підходило.