Глава 16 Перше знайомство

Наступного дня я все ж таки обрала собі завдання. Зовсім просте. Потрібно буде зібрати трави для місцевої фармацевтки. Декілька трав, що ростуть не так вже й далеко,їх можна зірвати не заходячи глибоко до лісу. Платня зовсім невелика, та й завдання зовсім не небезпечне. Саме те для початку.

Виконати я його вирішила зранку. Тоді коли сонце ще не почало обпікати своїм промінням. Все ж таки, вже настало літо. І для цих трав це буде найкращій час для збирання.  Не знаю чому цього в завданні не вказали.

Як дивно, ще й тижня не пройшло з того часу, як я покинула замок, а я вже майже про нього не згадую.

Нові враження затьмарили мій розум? Чи я просто так швидко пристосовуюсь до нових умов? Згадати тільки як швидко я звикла до Іларіона. До одного з найнебезпечніших створінь планети.

Статус Великого Дракону Заходу не міг дістатися йому просто за гарні очі. Напевно він робив багато чого поганого та мій дракон назавжди залишиться для мене просто моїм драконом.

Ліс знаходився на заході від міста. Тож я не проходила повз нього під час своєї короткої подорожі.

Взагалі, мені пощастило, що наше королівство таке невелике. Й мирне. Ми знаходимося на острові серед морів, тож й сперечатися нам ні з ким. Якихось особливих копалин в нас немає. Але в нас сильні маги на службі в королівства. Тож і псувати з нами стосунки ніхто не хоче. Одне з найбезпечніших королівств. І найменших.

Та ми експортуємо вина, ефірні оліїі, парфуми та ліки. Тож з економікою в Олександрії все добре.

Сонце сяяло трохи припікаючи спину, та завдяки деревам я відчувала цілющу прохолоду. Ліс тут був зовсім невеликим та й потрібні мені трави знаходилися майже на межі з містом. Повна безпека. Хоча, я б змогла себе врятувати в будь-якому випадку. Просто іншим про це знати зовсім не потрібно. Як же самовпевнено це звучить! Але це правда. За ці два роки я стала сильною. І впевненою. Тільки під час розмов з іншими ця впевненість кудись щезає.

Трав мені було потрібно зібрати зовсім небагато, тож я впоралася з цим завданням вже через якісь дві години. Тож я направилася до міста. Моєю кінцевою метою був дім жінки фармацевта. Зазвичай завдання здають в гільдію, але в цьому завданні була умова про те що трави, відразу після зриву принесуть до замовника.

І це доволі логічно у справі з лікарськими рослинами. Якщо поводитися з ними неправильно вони можуть зіпсуватися.

Хатина була невеличкою, одноповерховою й виглядала навіть трохи казково (як і все у моєму житті, час від часу мені здається що я живу у казці). Я постукала у двері й через хвилину мені відчинили.

Відчинила мені зовсім молода дівчина в простій сукні з плямами від трав на ній. Її ніжно-рожеве волосся було зібрано в високий хвіст, та він розтріпався й пасма вже повипадали додаючи їй ефемерності. Її блакитні очі сяяли як дорогоцінне каміння.

- Привіт. Ти напевно принесла трави для травниці? - перепитала вона подивившись на кошик у моїх руках. Голос у неї схожий на шум моря. - Проходь, вона казала запросити того хто принесе трави. Спочатку вона перевіре їх якість, а потім дасть оплату, якщо її влаштує якість роботи - сказала вона відходячи в бік й пропускаючи мене до хатини.

Тут пахло травами. Вони були всюди. Пучки трави звішувалися зі стелі. Терпкий запах лікарських рослин заповнив мої легені.

- Дякую. Куди мені пройти?

- О, давай кошик мені я віднесу господині, вона не дуже любить нових людей. Можеш присісти тут, - кивнула вона головою на стілець недалеко від входу.

Я його навіть не помітила.

Я кивнула головою й присіла, а дівчина зникла за дверима. Звідти доносилися уривки розмови, та я не прислухалася. Через хвилину дівчина знову вийшла до мене з кошиком.

- Травниця доручила мені перевірити трави. Я Азалія до речі, - засліпила мене посмішкою й протягнула мені руку блакитноока.

- Я Ронія, приємно познайомитися, - потисла їй руку. - Ти дочка травниці? - поставила я питання яке мене цікавило.

- Ні, що ти. Я також тут найманка. Допомагаю їй робити ліки, коли вона взагалі потребує допомоги. Та я тут не так вже й часто. А тебе я взагалі вперше бачу, - сказала вона з легкою цікавістю в голосі.

- Я тільки вчора приїхала до Веренії.

- А де жила раніше? - запитала вона перебираючи зірвані мною трави.

- Вчилася в Магічній Вежі. Нещодавно поїхала подорожувати й тільки вчора зареєструвалася в гільдії. Це моє перше завдання, - пояснила я.

- О, тож ти маг! - вигукнула вона й з подивом поглянула на мене, - То чому ти взялася за таке просте завдання?

- Як маг я не дуже сильна, трохи нижче середнього. Ще й не вмію користувати зброєю. В гільдії мені порадили або брати прості завдання, або ж знайти собі команду.

Декілька хвилин ми провели в мовчанні. Азалія перебирала зібрані мною трави, а я роздивлялася інтер’єр і з задоволенням вдихала запах висушених трав, що стояв у кімнаті. Ще через декілька хвилин дівчина віднесла зібрані мною трави до фармацевтки, а я отримала зароблені мною гроші.

Я думала, що на цьому наше коротке знайомство закінчиться, але вже перед виходом Азалія мене зупинила.

- Знаєш, у мене є команда. В ній є воїн, я вмію зцілювати рани та є чоловік який майстерно збирає інформацію. Та ми були б зовсім не проти ще одного мага в команді. Тож, якщо захочеш приєднатися до нас, знайдеш нас у гільдії через два дні, - несподівано запропонувала вона.

- Я подумаю, - посміхнулася їй я та пішла.

Сьогодні більш завдань я брати не стала. Я пішла до моря.

Ще вчора я знайшла чудове місце. Тут було багато великих кам’яних брил, а людей зовсім не було. Тут чудово думалося, дивлячись на море. Його шум діяв на мене як заспокійливе.

Чи потрібно мені погоджуватися на пропозицію Азалії? Я зовсім її не знаю. Побачила перший раз у житті. Та й взагалі не планувала знаходити команду. Це ризик. Величезний ризик. Я не майстер брехні. Я не шпигун чи якийсь спецагент й не зможу довго ховати правду від людей які знаходяться поруч зі мною. А правду знати нікому не потрібно. Це небезпечно. Мій батько не повинен дізнатися, що я вибралася на волю.