Глава 5 Тринадцята принцеса

- Так чому ти мене вкрав? - перепитала після довгої паузи.

Мовчання було переплете з нерозумінням. З обох сторін.

- Ти принцеса. Ти повинна знати причину. Всі в палаці знають про причину, - на диво спокійно відповів дракон.

- Але я не знаю, - впевнено відповіла на не задане питання.

- Що ж. Тоді я повинен пояснити, - зітхнув він, відклав ложку та поставив руки перед собою. І почав говорити дивлячись мені в очі. - Твій батько, тобто король, відмовляється надати офіційний статус моїй Магічній Вежі. Тому що я дракон. А це, своєю чергою, означає, що ні я, ні мої учні, ніколи не зможуть приймати офіційні замовлення, не зможуть отримати статус мага Магічної Вежі, не зможуть офіційно працювати й повинні будуть прийняти статус громадянина твоєї країни. Ти розумієш, що це означає?

- Розумію. Мене добре навчали, - задумливо кивнула я.

І я дійсно розуміла. Мій батько хоче отримати владу над драконом. Забрати у нього свободу.

У магів в Олександрії лише три шляхи в житті. Перший - не займатися магією. Це складно, по суті, майже неможливо. Все через те, що магія тебе переповнює і якщо нею не користуватися, вона виходить з-під контролю та починає знищувати мага з середини.

Другий шлях - Магічна Вежа. Організовані групи магів. Там вони навчаються й отримують замовлення зі всього світу. На сьогодні на території моєї країни дві таких вежі. І це доволі таки мало. Бо в одній вежі, зазвичай, не більше трьохсот магів.

Магічні Вежі отримують свою часткову автономію. В них існують свої закони, та вони мають право не слідувати словам правителя та аристократії. Їм за це нічого не буде. Офіційно від цього захищає закон, а від протизаконних загроз маги можуть захиститися й самостійно. Жоден маг не візьме замовлення яке може нашкодити іншому магу. Нас і так занадто мало.

Є ще третій варіант. Стати на службу до короля. І це не такий вже й поганий варіант. Тебе навчають та поважають. Але ти у всьому повинен бути слухняним волі правителя. Ти стаєш зброєю країни. Першими на передову відправляються маги.

Король хоче зробити дракона своєю зброєю. Бо без статусу магу Магічної Вежі він повинен стати на службу королівській сім’ї. Проти такої зброї не піде жодна країна.

- Так, я розумію, - повторила я. - Та я досі не розумію, навіщо ти мене викрав.

- Для шантажу. Я викрав його доньку і він повинен зробити те, що я хочу, щоб я тебе повернув, - пояснив дракон.

А я, завмерши на декілька митей, голосно засміялася.

Сміх не стихав з хвилину перетворившись на схлипування.

Перед моїми очима стояли холодні, неначе покриті плівкою з льоду очі мого батька та ненависть в очах першої королеви. Та навіть їх я вже не бачила п’ять років.

Дракон з подивом дивився на мене й підняв доволі очевидне в цій ситуації питання:

- Чому ти смієшся?

Я глибоко вдихнула повітря в легені, намагаючись зупинити сміх і тільки після цього відповіла.

- Ти викрав не ту принцесу, - м’яко сказала, насолоджуючись виразом абсолютного нерозуміння на обличчі дракона, а потім продовжила, - В тебе все б вийшло, якби ти викрав будь-яку з моїх сестер. Це дійсно так. План був зовсім не поганий, правда. Тобі просто не пощастило. Як так вийшло що ти натрапив саме на тринадцяту принцесу? - запитала навіть не в нього. Просто в повітря, ніби в богів.

Дракон нахмурився намагаючись зрозуміти мене.

- А що з тобою не так? - запитав дракон дивлячись на мене своїми жовтими очима. В саму душу.

- Ти можеш спробувати. Мені навіть цікаво що з цим вийде. А що зі мною не так? Просто мене трохи, - я завмерла намагаючись підібрати слово й обрала найм'якше з тих що прийшли до моєї голови, - не люблять. Приблизно всі. Всі хто про мене взагалі пам’ятає. Я єдина в королівстві покинута принцеса, - пояснила я як змогла.

- Ти перебільшуєш. В мене все вийде,- чи то запевнив мене, чи заспокоїв себе дракон.

- Подивимося, - знизала плечима я.

Я повернулася до своєї кімнати. Як я розумію, ходити по замку мені можна. Як і користуватися кухнею. Це заспокоювало. Але сьогоднішня розмова сколихнула неприємні спогади в душі.

Чому ж я стала некоханою дочкою короля? Чому була зіслана в дальній замок? Чому мене відмовилися навчати? Чому все так, як є?

До одинадцяти років я жила як звичайна принцеса. З недуже високим статусом, через свою матір. Так вже вийшло, що вона не здобула особливого авторитету в палаці й інші п’ять королев дозволяли собі ставитися до неї зверхньо. Батько одружився з нею лише задля укріплення відносин з рідною країною моєї мами. І після однієї їх спільної ночі з’явилася я.

З іншими принцами та принцесами я мала гарні відносини. Ми всі були дітьми. Єдине, з дітьми першої королеви відносини не складалися. Та це не дуже важливо.

Ми разом навчалися, гралися, сиділи в бібліотеці, їли за одним столом... Все це змінилося, коли мені було одинадцять.

І все через ворожку.

Одного дня ворожка, чи може піфія, забажала дізнатися майбутнє принців, принцес... Всієї королівської сім’ї. І її, жарту заради, допустили до королівської сім’ї. Вона була вже старою й ніхто не вірив, що вона може зробити щось погане. Та вона зробила. Хоча й лише для мене.

У великому залі, в присутності короля та всієї великої родини вона робила свої пророцтва. Всім вона говорила щось гарне. Гарний шлюб, кохання, успішність, але коли вона дійшла до мене, вона просто мовчки дивилася на мене декілька хвилин, а потім, в абсолютній тиші, сказала: «Тринадцята принцеса стане причиною загибелі всієї королівської сім’ї». І більше нічого не сказала. Ніяких пояснень. Більше жодного слова.

Так я стала тринадцятою принцесою. Ніби проклятою.