Глава 3 Їжа як двигун прогресу

Що я відчуваю? Страх. Холодний вітер що б’є в обличчя. Міцні та гострі пазурі що тримають мене. Страх від того, що мене можуть впустити в будь-який момент. І я полечу вже вниз. Без шансу на виживання.

Що ще? Обуру, гнів... Що я ще можу відчувати? Розчарування. Не очікувала що моя перша зустріч з драконом відбудеться саме так.

Дракон викрав принцесу. Ха! Смішно. Як в дурній казці.

Чомусь, в тій казці не розповідали як холодно було принцесі в пазурах дракона.

Летимо ми вже давно. Хвилин двадцять. Чи то час тягнеться так довго? Я навіть очі відкрити не можу, щоб подивитися куди ми летимо і що відбувається внизу - вітер безжалісно б’є в обличчя.

Я нічого не бачу. Але відчуваю багато чого. Відчула як політ став повільнішим і повітря змінило свій напрямок. А зараз я відчуваю як дракон кладе мене на підлогу. Холодну, кам’яну підлогу. Я відкриваю очі і намагаюся піднятися на неслухняні ноги. Принцеса ніколи не стане ні перед ким на коліна. Мама вбила цей принцип мені в саме серце і я не можу від нього відступитися навіть в таких умовах.

Не встигаю навіть перевести подих, не те що щось зробити, як мене грубо хапають за лікоть й кудись ведуть.

Я швидко перебираю ногами, щоб не впасти і бачу лише кінчик червоної коси переді мною. Вона колихається неначе маятник в мене перед очима. Вправо-вліво, вправо-вліво.

Від всієї фігури переді мною відчувається злість. І я не наважуюся сказати ані слова. Він також мовчить.

В абсолютній тиші чутно лише як його підбори стукають по кам’яній підлозі. І цей звук віддає луною в напівпустих коридорах.

Це продовжується аж до тих пір, поки мене не штовхають у темну кімнату.

Тільки тут мені вдається вперше побачити обличчя мого викрадача. Але єдине що я встигла помітити це його очі. Жовті, з тонкою, вертикальною зіницею. Вони неначе горять в темряві якимось потойбічним сяйвом. 

Двері зачинилися за мною так же швидко як і всі події сьогоднішнього дню.

Я залишалася одна в темній кімнаті.

Страху не було. Голова стала холодною, а думки лилися спокійною рікою.

Що я повинна зробити перш за все? Знайти вихід з ситуації. Якщо це викрадення - втекти. І перше що я повинна зробити, це дослідити місто в якому я опинилася.

Я відкрила штори, що важкими хвилями закривали три аркових вікна. Сонячне світло освітило кімнату в якій я знаходилась. Доволі простора, але вся кімната була покрита товстим шаром пилу. Ліжко зі старомодним балдахіном, декілька стільців, столик і шафа. От і все що знаходиться в цій кімнаті. Ще одні двері ведуть до ванної кімнати. Хоч щось добре.

Двері через які мене кинули до кімнати я перевірила - зачинені. Більш дверей не було.

Вікна... Так, через них можна було б вибратися, але є одна проблема - я в вежі. А внизу обрій. І вниз летіти дуже далеко. Все як в казці. Сподіваюся принца мені чекати не знадобиться. Виберуся раніше.

А зараз треба подумати. Я сіла на стілець біля вікна й занурилася у тяжкі думки. Навіщо дракон вкрав мене? Навіщо дракони взагалі крадуть людей? Чому саме мене? Може, це вийшло випадково? Як мені вибратися звідси? Чи виберусь я взагалі звідси?

А якщо йому потрібна була людська жертва для якогось ритуалу? А що, я нічого про магію драконів не знаю. Все може бути. Сподіваюсь, що це не так.

Перед моїми очима промайнули десятки варіантів мого майбутнього.  І лише в деяких з них я залишалася живою й цілою. 

Хто б мені пояснив, що тут відбувається...

Але, чомусь, я майже не хвилююся. Чомусь не вірю що тут мені заподіють зло. А от замерзнути до смерті можу. Холод просто собачий. Саме каміння таке холодне, що пронизує до самих кісток. А взуття я загубила ще на початку своєї подорожі.

Сказала собі “дякую” за те, що старанно вчилася магії й декільками рухами, видалила весь пил з поверхонь й залізла під важку ковдру в спробі зігрітися. І тут, якби це не прозвучало, став в пригоді мій неслухняний магічний вогонь. Це полум’я, не дивлячись на його неслухняну натуру, виходило завжди. І зараз мені нічого не вартувало його створити, щоб хоч трохи зігрітися. Він був набагато гарячішим ніж його слухняні версії й в кімнаті стало значно тепліше.

А потім я,  пригрівшись, навіть не помітила як заснула.

Прокинулася я вранці від того, що двері в мою кімнату відчинилися. Перед моїми очима промчалися події вчорашнього дня і я, всіма силами, постаралася не показати що прокинулася.

Десь, недалеко від мене, почулося що щось поставили на столик, а потім, схвально хмикнувши - саме так я зрозуміла цей звук - вийшли, знову зачинивши двері.

Я, ще трохи зачекала прислуховуючись до навколишнього середовища, а потім наважилася відкрити очі.

В кімнаті було пусто, а на столику з’явився підніс з їжею. По кімнаті розносився приємний запах і я зрозуміла що дійсно хочу їсти. І це зовсім не дивно після таких пригод. Але спочатку потрібно вмитися.

Вода була холодною і я знову дуже пораділа тому, що володію магією. Вона робить моє життя більш комфортним.

Завершивши всі ранкові процедури я сіла за столик, нарешті наважившись прийнятися за їжу. Чомусь мені не віриться, що вона отруєна, а свої підозри я не вважаю причиною відмовлятися від їжі. Якби дракон хотів мене вбити, я б уже була мертвою. А так я потрібна йому для чогось живою. Такого гостинного пана зовсім не хочеться розчаровувати.

На столику стояла каша. Шматочок хліба з маслом та чай. Запах приємний. Хоч виглядає не по-королівськи, але достатньо смачно. Я скуштувала кашу й відразу захотілося заплакати. Несмачна. Зовсім несмачна. Таке відчуття, що вона не доварена, ще й пересолена. Просто жахливо.

Кого що, а мене саме це засмутило найбільше. Ну вкрали мене, ну закрили в одній кімнаті... Хоча б годуйте смачно!