Глава 13

Чекаю, як буде звучати вирок, а пан ректор навмисно тягне час. 

– Зараз ми спробуємо розшукати ваших батьків, або інших родичів, а далі нехай з вами розбирається ювенільна поліція. 

– Ви їх не зайдете. 

Видихаю з полегшенням і відкидаюсь на спинку стільця. Там, де зараз мої батьки, зв’язку немає, а Прадавній ліс – не те місце, куди доходять листи, навіть з магічної академії. Якби не це, мене справді мучила б совість. Зовсім трошки. Бо чим мені може докоряти батько, який підробляв краденими артефактами? Або мама, що сама стрибала крізь незнайомі портали?  

– В такому разі опікунів, – бачу, що ректор не здає позицій.

– Я повнолітня, а ті, кого ви називаєте опікунами, будуть тільки раді дізнатись, що спекались такого тягаря. Погана вдача, сварки з сусідами, ну… ви розумієте. 

А це вже відверта брехня. Взагалі то я майже ні з ким не конфліктувала, хіба що намагалася отримати трохи більше свободи. І, звичайно, важко уявити, щоб у володіннях мілорда Рейніра знайшовся божевільний, охочий поскаржитись на поведінку його онучки. І все-таки якщо дід почує про мою витівку, то ні за що не допустить, щоб я залишалась безкарною! 

Отже, все на що я сподіваюся – це можливість зберегти таємницю хоча б деякий час, хоча пан ректор точно іншої думки. І налаштований він серйозно, в цьому можна не сумніватися! 

– В такому разі доведеться повідомити магічних правоохоронців. Вони розберуться з цим моментом, а поки що ви залишитесь в “Чорному феніксі”. Під мою особисту відповідальність, – раптово холодний вираз на обличчі ректора змінюється і він схиляється до мене через край стола. – Не думав, що мені так пощастить. В перший день на новій посаді доведеться писати докладну через напівкровну ельфійку. 

Він говорить дуже тихо, але я відчуваю приховану лють, і ще щось, чому не можу дати назву. Від цього стає ніяково, особливо коли постать красунчика наближається і зупиняється поруч. Нависає наді мною і щосили стискає спинку стільця. 

– Ваша поява в потязі ввела мене в оману, леді Альверін. Мені доповіли, що серед студентів є дехто ненадійний і я був неймовірно здивований, коли зрозумів, що цей “хтось” їде тим самими потягом. Щасливий збіг, правда? – я мовчу, навіть кивнути не можу, бо щастям зустріч з Заком не назву ні я, ні пан ректор. – Мене не так просто обдурити, але магія напівельфів нестабільна, як і у химер. Хоча… є деяка різниця. Сподіваюсь, ваш друг поділився тим, як це проявляється? Розповів про неконтрольовані зміни, коли він робиться небезпечним для себе та оточуючих? Про кілька нещасних випадків, які я скоріше б назвав нападами. Саме після цього йому заборонили пересуватися без браслета, але, боюся, про це вам невідомо. Ні? Чи може просто начхати? Може ви вважаєте що вас захистить сила кохання?! Весь цей час ваше життя було під загрозою, але тепер… до того час, коли вас повернуть батькам, я відповідаю за те, щоб кожен студент “Чорного фенікса” був у безпеці. І обіцяю, що уважно слідкуватиму за вами особисто і за вашим так званим нареченим.

Я розумію, що він намагається не стільки мене захистити, скільки налякати і змусити тихо сидіти в куточку. Але за погрозами відчуваю також справжній страх і тривогу, а через це по шкірі на мить пробігає табун мурах. 

– Я матиму це на увазі, пане… – повільно підіймаю на нього очі. 

– Ксав'є. Або можете звертатись до мене “пане професор”, – закінчує він фразу. – Було б дуже приємно вірити вашим словам, але, на жаль, я не можу вдруге припуститися помилки. Тому…

Він повертається на своє місце і повільно висуває шухляду. Те, що зараз в руці ректора, я впізнаю одразу, бо вже стикалась з цим в поїзді. Маленька, але дуже неприємна штучка. 

– Думаю, мені не треба пояснювати, що це? Чи може все-таки розповісти детальніше? – “прикраса” погойдується у Ксав’є в руках, а сам він виглядає набагато задоволенішим, ніж хвилину тому. – Це браслет, що блокує дію магії. Будь-якої, навіть ельфійської! Одна помилка – і ви отримаєте цей подарунок особисто від мене. З браслетом ви будете не більше ніж звичайна смертна і навіть каблучка тут не допоможе, тим більше я її конфіскую. Зараз же!

Я розкриваю рота, наче риба, викинута з води.

– Це сімейна реліквія і вам нічого не віддам! – щоки спалахують від жару. 

Розмріявся! Та тобі і не снилося те, через що пройшла моя мама, щоб отримати цю рідкісну штукенцію! Стискаю кулак і ховаю руку за спину, але ненадовго.

– Мені покликати охорону і посадити вас під арешт? На нижньому поверсі академії є дуже затишний ізолятор і чудова компанія. До речі, ви зможете дописати реферат по історії краю… пекельного. 

Я ковтаю грудку, яка раптово з’являється в горлі і згадую те провалля в підлозі. Дійсно не схоже на курорт і туди я зовсім не хочу попасти. Який же він підступний, не вистачає слів, щоб гідно відповісти цьому негіднику й виходу теж не залишається. Доведеться віддати мамин перстень, ненадовго, бо я скоро його поверну! А разом з каблучкою і свободу.