Глава 12

Матінко рідна, не може бути, це що, той самий ”вартовий”, якого ми з Заком бачила в потязі?! 

– Доброго ранку, – перегортає сторінку величезної книги і перо, що досі висіло в повітрі, саме продовжує щось записувати. – Сідайте! У нас з вами буде довга розмова.

Сказати, що я в шоці, це нічого не сказати! Не розумію, як таке могло статися, якщо переді мною ректор, то чому Зак прийняв його за вартового? Може він вміє змінювати зовнішність? Навряд, бо це точно той самий самовпевнений брюнет з потяга, помилитися я не могла: правильні риси обличчя, темні пронизливі очі, але тепер бездоганний костюм ховається під чорною мантією. Сидить, з’єднавши довгі пальці і чекає, поки я вмощуся на стільці навпроти. 

– Ну що ж, не будемо ходити навколо. Ваша поява в “Чорному феніксі” була досить ефектною, міледі… – запитувально підіймає брову і я змушена вигадати для себе прізвище. 

– Кейлін Альверін, – вирішую грати до кінця і називаю перше, що спало на думку, а саме – мамине ельфійське ім’я. За ним знайти моїх родичів буде не так просто і це дає примарну надію, що ми з Заком до того часу вже будемо далеко. 

– Добре, одним питанням менше, – мій співрозмовник продовжує  пропалювати в мені дірку поглядом, а перо саме пурхає в повітрі і робить записи. – Перейдемо далі до справи. Я тут не для того, щоб розглядати моральність вашої поведінки, бо маю зовсім іншу місію. Скажу тільки, що ваші дії (крім спроби допомогти у втечі піднаглядному) є порушенням одразу кількох статей магічних законів. 

Настає пауза. Вочевидь пан ректор, чи хто він насправді, вважає, що зараз я вся тремчу від страху. Розмріявся, бо дивлячись на нього, я думаю про інше. Як чоловік з такою привабливою зовнішністю може бути настільки занудним? Чи у закритих навчальних закладах всі викладачі такі? Ось це дійсно буде жахливо, бо мені доведеться провести тут деякий час і я не впевнена, що подібне витримаю! 

Мабуть, мій розфокусований погляд зайвий раз це доводить, бо театральна мовчанка переривається скрипом пера, що поставило кому і чекає. 

– Отже, ви скористалися незареєстрованим порталом, без дозволу перетнули заборонену зону і, нарешті, вплинули на дракона, використовуючи ельфійську магію. В цих стінах, леді Альверін, студенти суворо повинні себе контролювати, інакше… 

– Я не знала, що цього не можна робити і ваш крилатий охоронець не постраждав, він просто деякий час спатиме, – нетерпляче його перериваю.

В животі голосно бурчить і я починаю нервувати, бо Зак обіцяв зустрітися зі мною в їдальні, а пустий шлунок доводить, що час обіду вже наближується. 

– Ви могли і не знати, але ваш друг знав точно! 

Чорні очі так уважно за мною слідкують, що доводиться посилити ментальний захист. Фігушки ти, любий, зараз змусиш мене злякатися і почати просити пробачення! 

– Зак намагався! – роблю максимально винувате обличчя. – Але не встиг, в мене це вийшло якось ненавмисно, коли з кущів вилізло одразу три драконячих голови. Ви ж не відправите дівчину до в’язниці за те, що вона намагалася захищатися від чудовиська?

Чудовисько, хах! З усіх створінь я обожнюю драконів навіть більше, ніж сріблястих оленів чи єдинорогів, але визнавати це зараз недоречно. Просто заправляю волосся за вухо, кліпаю невинними очима і чекаю, чим закінчиться ця цікавезна розмова. 

– Ну що ж, частково це правда, пункт про захист є в магічному законі, але нашу проблему він не вирішує. Оскільки на мене поклали обов’язок тимчасово замінити ректора академії, доведеться скористуватись своїми повноваженнями. Я повинен вирішити, як вчинити далі. Залишити вас в “Чорному феніксі” я не маю права, хіба що ваші рідні готові сплатити за перевиховання. На їх місці це було б розумно, але  підказує мені, що батьки взагалі не в курсі де ви знаходитесь, – я вперто мовчу, бо кожне слово можуть тепер використати проти мене. – Я б волів просто відпустити вас на всі чотири сторони, але теж не маю на це права. Тому, як це не сумно, в мене залишається лише один вихід…