Глава 9

– Тепер нам точно повірять, – мені байдуже на його розлючений вигляд. Наш зв’язок триматиметься, поки я захочу, саме  те що треба, щоб я могла спокійно попрацювати над новим порталом. 

– Повірять у що? 

– В те, що ми разом, а це значить ти мені не можеш нашкодити. Раз на рік і палка стріляє, не те що ельфійка починає зустрічатися з химерою! Люди як правило розчулюються, коли дізнаються про заборонене кохання, прямо як у нас з тобою! – на показ шморгаю носом, але про всяк випадок тримаюся трохи подалі. – Якщо нас розпитуватимуть, можеш не розкривати рота, я говоритиму за двох і навіть підтримаю твою ідею: ми не збирались порушувати правила, це вийшло випадково… –  весь цей час розмовляю сама з собою, але тепер з невинним обличчям повертаюсь до “нареченого” – То як,  підемо разом, чи мені самій пошукати ректора? 

– Ти цього не зробиш, – він насувається на мене.

– Ти не залишив мені вибору! – відступаю на кілька кроків. – Я хочу звідси вийти і вийти без супроводу вартових, які відправлять мене додому, так що…  Академія, звичайно, не найкраще місце на світі, але тут повно дівчат. Всі так і тягнуть руки до мого кажанчика, не можу ж я тебе залишити самого! 

– Як це мило!

Голос лунає з-за спини і я різко обертаюся, бо не чекала, що у нашої розмови є свідки. та сама дівчина, яку ми зустріли біля академії, виходить з тіні і вираз її обличчя не обіцяє нічого приємного. 

– Не завадила? – дівчина ковзає поглядом по мені ніг до голови. Мабуть, розпатланої, бо про зачіску я думала менше за все. Бачу тінь презирства, але вона тут точно не заради мене, тому швидко перемикається на свого старого знайомого. – Зак, вибач, але мені доведеться перервати ваше побачення, аж шкода, давно не чула нічого романтичнішого. Кажанчик, хто б міг подумати! Ректор вже унюхав твою присутність, а оскільки ти персона ненадійна, його помічниця відправила мене з приємною місією. Або ти йдеш до нього негайно сам, або… 

Простягає руку, в якій погойдується щось схоже на кайданки, тільки нематеріальні. Дві сяючі сфери, поєднані між собою, між якими час від часу пролітають крихітні блискавки.   

Закінчити фразу мій бойфренд не дає, його очі миттєво спалахують.

– Заспокойся, я йду.  

– Розумний хлопчик, – кривиться Дрея, але продовжує про всяк випадок тримати кайданки на готові. Зак чортихається і робить крок в бік темної кам’яної арки, але я встигаю схопити його за руку.

– Ти ж мене тут не залишиш? Ми домовились, що підемо разом, – намагаюся зробити все, щоб він затримався бодай на хвилину, заради спільної легенди, звичайно.

Зак кидає оком на руку, де світиться візерунок і скрипить зубами. 

– В мене буде приватна розмова, мала. Зустрінемось у їдальні, якщо мене не зачинять, – голос трохи видає, що бідолашний хлопець ошелешений, але загалом він тримається непогано. 

– Гаразд, я чекатиму, – знизую плечима, – займи мені місце! 

Повільно, наче і й справді не хочеться його відпускати, розтискаю пальці. Дивлюся в слід химері, аж доки мене не змушує повернутися хмикання Дреї. 

– На тебе, до речі, теж чекають, - надуває рожеву жуйку, – правда, не знаю, навіщо. Може нам не вистачає прибиральниць? 

– Відшкрібати жуйки з приворотним зіллям? – відповідаю з такою ж милою посмішкою і бачу, як витягується гарненьке обличчя дівчини. Попалася, королева, я чую запах, таке ні з чим не сплутаєш. – Нічна фіалка, чи не так? Непоганий варіант, але надто слабка, працює тільки на короткій відстані.

– Що?

Вона намагається зберегти гарне обличчя за поганої гри, але я бачу цю ляльку наскрізь. Угадала! І мені неймовірно везе, бо навіть не треба питати, хто ж той щасливчик, якого так мріють спокусити.

Дрея припиняє насолоджуватися своїми підколюваннями і раптом стає більш миролюбивою. Я б навіть сказала, що з нею трапляються справжні метаморфози, і все через появу ще одного учасника спектаклю. 

Як той пройшов не видаючи себе жодним звуком, незрозуміло, але ще більше цікавить, хто ж це такий?