6. Граф

Не знаю, що найшло на мене, та від одного дотику до руки Лади, тілом пробіг струм. Вже не було ж тих оголених ніжок в панчохах, і футболки, що просвітляється, але в голові так само клубочився туман бажання, що заважав мислити нормально. 

Варто, мабуть собі вже зізнатись, що справа не в відсутності стосунків. Й довше іноді самому бути доводилось, і голова на місці була. А тут щось явно не те. В ній справа, однозначно!

Лада не повірила, що вона перша жінка тут. Що ж, я б, мабуть, на її місці теж не повірив. Але це правда. Тут – вона перша. А що було в інших квартирах і містах – давно забуто. 

Сам не помічаю, як прикіпів поглядом до неї. До її сумних великих очей, пухких чуттєвих губ. Вона гарна, однак справа не в зовнішності. Щось інше вабило мене до неї, наче сир того мультяшного бобра. Дах зносило! 

Але ж… хай я й не зразок доброчесності та моральності, однак користуватись жінкою, яка явно в біді – навіть для мене низько. Тому свою руку я таки забрав. А Лада, злегка перехилившись через стіл, легко торкнулась своїми губами моїх. Впевнений, це рішення далось їй не просто, однак, якщо вже далось, зупинятись вона не планувала. Абсолютно невинний поцілунок. Як вдячність за допомогу, чи що. Але мені виявилось цього достатньо, щоб туман заполонив все повністю. Тільки не правильно це. Не можна зараз. 

І тому стиснувши зуби, я м'яко відсторонив її. 

Але ця диво-діва натомість запустила руку в моє волосся, масажуючи неймовірно приємними рухами потилицю сама накрила мої губи своїми знову. Цього разу вже сміливіше і вимогливіше потягнулась до мене всим тілом, тонка кофтина облягла її щільніше, демонструючи мереживо білизни і те, що під нею.... 

– Ні, – прогарчавши, відкинувся назад. – Я не покидьок, але я чоловік! І людина! – додав вже жалібно. Людина, у якої стосунків не було давно, – це вже собі нагадав, щоб пояснити свою реакцію. Як у старшокласника, що вперше випадково однокласницю в роздягалці побачив, їй-богу! Графе, ти зовсім того, так? 

А поки я сам себе це питав, Лада знову атакувала. Цього разу я здався, дозволивши собі відчути, які на смак її губи. І… пропав. 

Голова остаточно попливла. До миті, коли вже не зупинитись – такі ювелірні мікрометри, що, може, вона вже й наступила. 

Оох… Яка ж вона чуттєва, на звичайний поцілунок реагує так відверто і гаряче, що до біса зараз ту мораль і все інше! Я попередив, вона – не послухалась. Шляху назад нема для обох! 

Легко, мов і не важила нічого, підняв її за талію, різко підвівшись. В її карих великих очах проблиснув переляк, але тільки на мить. 

– Я попереджав! – прогарчав їй в шию, доки ніс до ліжка. 

– Бо біса твої попередження! – видихнула, опускаючись на мою не застелену від вчора постіль. І відразу… стала такою беззахистно відкритою, що остаточно вже мене залишків розуму і мислення позбавила. Зараз вже не я думав, моє бажання за мене! Спохватився, що треба, мабуть, бути обережнішим, не злякати, коли вже не знімав, а стягував ту кофту з неї. На мить застиг, боячись, що вона скаже “ні”, та натомість Лада взявшись за краї моєї футболки, зняла її з мене теж. Що ж, красномовнішого “Так” годі й чекати!