Глава 13

На зустріч з Назаром збиралася довго, обирала сукню (що на мене найшло сама не розумію, я рідко таке вдягаю в принципі), підмалювала очі, навіть про підбори задумалася (це взагалі нонсенс!). 

Крутилася перед дзеркалом майже годину.

- Та ні, - заключила сама собі. - Знімаємо все це! Джинси і кеди – наше все!

- Сашо, ти сьогодні дуже гарна, навіть не в своїх циркових штанцях. Не знімай! Не знаю куди ти зібралася, але дуже гарно. Лише рекомендую вдягнути якусь яскраву куртку – для контрасту. 

Такс… Якщо Мілані сподобалося значить потрібно точно перевдягатися.

Швидко застрибнула в зелені джинси, білу сорочку, кроси і готово.

- Ну ось… Знову ти як завжди. А так гарно в сукенці, додати прикрас, два кольори в образ... – тягне сестричка.

- Сорока-білобока в нас тут одна. – промовила з явним натяком на одну вкрай зарозумілу білявку.

- Ну так. Ти в нас ворона. – фиркнула майже ображено. – Сашо, на побачення так не вдягаються! Ти ж дівчинка! 

Все. Вирішено однозначно – йду в штанцях.

- Чао-какао, принцесо, - нанесла легкий слід парфумів, підхопила підручник і погнала на зустріч до пихатого Назарчика.

Той сидів вже в кафе, за чашкою кави і втикав в телефон.

Я його здалеку побачила і зупинилась, щоб порозглядати.

Все ж таки він красунчик… 

І дивлячись на нього моє серце стукає швидше, а нерви трохи йдуть в рознос.

- Привіт, ковбою, - привіталася мило, закидаючи рюкзак на вільне крісло. – Ти, я бачу, конспект повторюєш, аж пар із вух.

Назар перед тим зацікавлено розглядав ролик в ютубі про машини. Хлопчики є хлопчики – машинки завжди в пошані та пріоритеті.

- Привіт, Сашко. Що ти будеш? – мій випад був проігнорований. Звикає чи шо?

- Лате, будь ласка. Без отрути. – підморгнула офіціантові. В того око сіпнулося. Це популярний жарт тут? 

- Сашо, не лякай людей своїм специфічним гумором, не всі його розуміють. Точніше, мало хто його розуміє… - задумливо так мене розглядає, ніби я НЛО.

- Хто ж вам, малоінтелектуальним людям, винен. Менше ютуб втикай, більше книги читай і буде тобі щастя. Може мій гумор почнеш розуміти, в мене тонка іронія.

- В тебе сарказм 80 рівня, і язва ти! Іронія тонка – насмішила! – Назар грався зі мною в перепалку вже майже професійно, таки починає розуміти мій гумор. 

- Бачиш – насмішила, значить не все втрачено в тебе. Витягуй мій конспект, почнімо заняття, - менторським тоном промовила, посьорбуючи лате.

- Слухаюсь, моя господине, - Назар починає правильно відповідати. Ну-ну, рольові ігри в хід пішли? – Чи ти не любиш домінувати? 

- Не дуркуй! Анатомія нікуди від тебе не подінеться! – не ведусь на провокації. 

З годину мучила хлопця, пояснювала, розжовувала.

Мушу визнати – він розумний, досить швидко навчається, запам’ятовує вправно.

- А чого ж ти такий нуль по всіх предметах? Ти принципово не вчишся чи в тебе якась хитроумна стратегія? В чому фішка? – поглянула задумливо на хлопця напроти.

Такий він красивий… Так, Сашко, спускайся з небес на грішну землю! Він же гад повзучий і відшив тебе раніше, тому не задивляйся на нього, а то ще слина почне капати. Або отрута.

- Я не хотів навчатися на лікаря… Я вже раніше тобі казав, - поглянув мені в очі і ми зависли. Натурально. Як в фільмах про романтичні стосунки студентів.

- Так навіщо поступив саме на цю спеціальність? – відмерла першою і відвела погляд, від гріха подалі.

- Тато мене змусив. – Назар – сама серйозність. 

- Як бика на бійню відвів? Закрив очі ганчіркою та посадив на ланцюг? Назаре, як можна змусити обрати не ту спеціальність? Це ж твоє подальше життя! І що ти будеш робити після закінчення ВУЗу? Все життя працювати в професії, яку ти не любиш? Професія – це важлива частина формування щастя людини… - мені і шкода його і не можу зрозуміти. Якби мене змушували робити щось не по серцю, то було б не повстання – справжня війна за свою незалежність! 

- Ти не розумієш… - махнув рукою з приреченим та пригніченим поглядом.

- Чесно? Взагалі! Повторюю питання – чим ти плануєш займатися в майбутньому? Ти думав про це?

- Сашко, я не знаю чим буду займатися завтра, так далеко не заглядаю. Все складно… Короче, чому ми відволіклися? Вчи мене давай, - вирішив змінити тему, ну Ок, не мені ж нав’язали професію.

- Подумай про це на дозвіллі. Взагалі думати – це корисна справа. Займайся цією діяльністю періодично. – підморгнула в дусі Сашки.

- Ти така язва! – без краплі злості зазначив.

- І цим пишаюся! – фиркнула, посміхаючись.

Нашу милу бесіду перервали якісь два лося, що друзі мого лося. 

Тобто заявилися друзі Назара і відволікли нас від навчального процесу.

Я поглянула на годинник і відмітила про себе, що минуло 2 години! Нічого солі! А по відчуттях ніби 5 хвилин…