Глава 12

Якось непомітно скінчився тиждень, Мілана ходила змучена та занурена в себе, я нічого не питала, тому що мій рівень доброти лімітований, хорошого потрошки, а то ще звикне.

Валік теж весь в собі, похмурий та задумливий. І дивиться вовком на білявку, а очі хворі від кохання.

Не дай мені,  хто ти там зверху, того кохання найближчим часом, а то ж ніяких нервів на нього не напасешся.

А ще з моєю природною дурістю – то взагалі буде епічна драма з елементами трилеру.

До речі про кохання…

Назара я теж ловила на поглядах в свій бік, що трохи мене нервувало і збуджувало. Не рівно я до нього дихаю… Ех, куди ж ту правду запхати, щоб і самій потім не знайти?

- Привіт, ми сьогодні будемо навчатися чи може завтра? – підкрався непомітно, я аж підскочила від несподіванки. – Ти чого така напружена? Все нормально? 

І дивиться знову, очі блакитні, вії довгі, погляд хвилюючий… Що ж це за думки, гілочки-ялинки?

- Привіт, я тебе не помітила, ти хоч і здоровий лось, але я задумалась. Давай завтра, я ще сьогодні хочу з Едуардом зустрітися. – навіть чемно відповіла, не грубила і отрутою не плювалася. 

А від Едіка морозилася цілий тиждень, оскільки через навантаження в універі не мала на нього часу, як і бажання той вільний дорогоцінний час на нього витрачати.

- Ти ще не відшила його? – чомусь обурився парубок напроти, ти поглянь, аж кулаки скрутив.

- Я його й не пришивала, так походили поряд. А чому це ти обурився? Ревнуєш? – потролити Назара – святе діло, зараз почне заперечувати, психувати… Ммм… Насолода! 

- Нічого я не нервую, придумала якусь нісенітницю! – так-так, ведися, наївний. Зараз піддам дровець.

- Та вже всі розповідають, що ти з мене погляду не зводиш. Подобаюся? – підійшла поближче, майже впритул, трохи воно незручно, височенний же лось, я казала раніше.

- Тобі б книжки писати, романи фантастичні, а ти хімію зубриш. – він нахилився прямо до мого обличчя… Я не очікувала, тому навіть трохи зніяковіла. Все таки він дуже красивий і дивним чином впливає на мене.

- Ага. Роман під назвою « Дурень. Посібник для чайників», а ти в головній ролі. Де зустрічатися будемо? Не пхатися ж в універ в вихідний день? – перевела розмову в більш конструктивне русло, а сама, на всякий випадок, відійшла подалі, на відстань витягнутої руки.

- Давай в кафе. Я тобі геолокацію кину, там спокійно і можна нормально повчитися. О 15:00 тобі Ок? – знову підходить ближче, а я роблю крок назад. А він знову вперед, я знову назад. Доки не торкнулася спиною стінки. 

- Звичайно, мені підходить, а зараз пропусти, а то ти як горила нависаєш наді мною, боюсь, що приступ клаустрофобії трапиться, а я коли в паніці, то стають в паніці всі поряд, і хто куди розбігаються. – зухвало задерла голову, потім пролізла під його рукою і гордо пішла.

Ніхто мене в кут не заганятиме! 
 

Вже підходила до місця призначення нашого побачення з Едуардом, коли почула чарівний голос мого поки що ще хлопця.

- Ой, я її трохи покружляю і буду мати дві вигоди – і секс, і її татусь на практику мене візьме.

- А ви ще не того? 

- Вона бігає від мене, все часу в неї на мене немає, така противна і своєнравна. Я її навчу! – Божечки ж ти мій, вчений знайшовся. А головне, яке тріпло! Назар чув подібне, тепер я, більш немає про що розмовляти? 

Теж мені маніяк-психопат перед актом насильства.

Вони теж люблять розповідати про свої потенційні плани на жертву.

Тут лише поправочка.

Я аж ніяк не жертву не тягну.

Сходила по своїх справах в аптеку і повернулася до Едіка-педіка.

- Привіт, милий! Я так рада тебе бачити! Хочу провести з тобою весь вечір! Ти згоден? – щебечу як синичка прикормлена. Давай, дурнику, лови наживку. – Я тобі ввечері обіцяю супер-приз! – щиро зізналася з натяком га той самий десерт.

- Яка ти слухняна сьогодні і зовсім не норовлива. – обійняв за талію, а я посміхаюся в передчутті приємностей.

- Так-так, Едику, а може й друзів твоїх з собою візьмемо? Я пропоную піти на атракціони, знаєш такі в зоні розваг? Там ще американські гірки та всякі інші ніштяки. Я сьогодні пригощаю! – хлопаки стоять, роти повідкривали, чекають на муху. І на халяву. 

- Якщо ти не проти! – очухався найрозумніший з них. Так… поки дійшло до сірої тканини. 

- Ми не проти, правда, Едерко? Едерко-відерко, як мило звучить! – наївно віями хлоп-хлоп, головний герой вже трохи починає злитися, друзі сміються. 

А я ще й не починала, друже. 

Все попереду, хороший мій, ти, головне, тримайся.

- Так його ще ніхто не називав! – двоє ржуть, що є сили. 

Нічого, хлопці, прізвисько приживеться, я вам гарантую.

- Ходімо! – ляснула по дупці Едуарда. Так смачно, аж рука почервоніла.

- Ти що робиш?! – тому боляче, але при друзях ніяково терти сідниці, тому терпить.

Терпи, терпи.