Глава 10

З того часу минув майже місяць… 

Назар тікав від мене як чорт від ладана, та і я його не зачіпала.

Не хоче, то й мені не треба! Теж мені пуп землі!

- Сашо, давай сьогодні підемо на потрійне побачення! Нас запрошують старшокурсники, буде весело! – Ліда і Юля мило щебечуть між собою, я не так, щоб дуже залучаюся. Ми ніби й дружимо разом, але зараз одногрупники з гуртожитка  в своїй тісній тусовці. 

- А давайте! – підтримала затію, не сидіти ж сиднем і чекати не відомо чого, піду знайомитися з красунчиками-лікарями!

- Сьогодні о 17:00 в кафе «Троянда»! Клас? – такий клас, що аж страшно подумати… Сподіваюся, що в хлопаків просто немає інформації щодо закладів в місті.

- А що ж одягнути? – дівчата переключилися на вічні питання, а я задумалася.

Якось не весело стало…

Мілана бісить, але не дуже, тому шо гнати з неї стало не цікаво, вона лише посміхається, як блаженна.

Валік… теж посміхається як божевільний.

Вони в нас офіційно парочка.

Таки втратила друга… Той і вчиться, і працює, і кохання крутить. Скоро кінь здохне, вже навіть схуд. 

- Доброго дня, почнімо заняття. Гончаренко, коли плануєте відпрацьовувати свої двійки? Я Вас не допущу до сесії, так і знайте! – анатомічка до нього має упереджене ставлення, мушу визнати, ганяє його по темах, а з нього як з гуся вода… Нічого людина не вчить, так можна й вилетіти з універу, ніякий татусь-хірург не допоможе.

Так день і пробіг в уроках і підготовці до них між парами.

Я взагалі добре вчилася, намагалася по максимуму брати з лекцій, читати додаткову літературу, розбиратися з деталями і глибше опановувати матеріал. 

Тому що дійсно хочу стати хорошим лікарем, рятувати життя людей, можливо якісь наукові відкриття створювати, загалом робити корисні справи в майбутньому. А для цього потрібна база.

Не багато  одногрупників розділяли мої погляди на навчання, основна маса просто пливла за течією, вивчаючи стандартно допустиму програму, щоб не вигнали. І це так сумно! Ми ж лікарі, повинні горіти ідеєю, знати більше! 

Валік мав прагматичне бачення – якщо буде добре навчатися, то стане кращим професіоналом і зможе більше заробляти грошей… Теж не за ідею навчався. На жаль.

Хоча немає різниці яка мета, головне, що до такого лікаря не буде страшно ходити на прийом. А от до Назара я б в житті не порадила йти на прийом. 

Як і до сестрички. Хоча присутність Валіка в її житті значно покращила успішність сестрички, вони ж постійно разом, а Валік вчиться багато, то й білобрисій доводиться.

З такими думками я перевдягалися, щоб піти в «Троянду».

Хлопці  так собі, можна сказати, нічого, нормальні. 

- Привіт, я – Саша, - підійшла до Ліди і Юлі, які виглядали ніби йдуть на вручення Оскара. Де там Бред Піт? Пішов за закусками?

- Привіт, я – Едуард! – привітався «мій» кавалер. Ага, значить вже поділилися.

Поглянула на нього, оцінюючи зовнішність, і мушу визнати, що хлопець гарний.

Очі блакитні, як у Назара (не такі бездонні, звичайно), зріст трохи нижчий, десь 175см (але мені всі високі, з цим проблем ніколи не буває), риси обличчя приємні, мужні (не такий красунчик, як Назар, що дівчина може позаздрити) і, хвала Богу, не русявий.

- Оцінила? Підійшов? – ох який цікавий екземпляр!

- Підійшов. А я? – в лоб запитала.

- Ти дуже красива і мініатюрна дівчина, - кивнув Едуард, протягнув руку, щоб посадити мене поруч з собою.

- Розкажи про себе, - задала питання, щоб якось зав’язати бесіду, адже дівчата спілкувалися кожна зі «своїм» хлопцем.

- Ми на інтерв’ю? Ти мене на роботу приймаєш? – ще один прекрасний випад, хлопче, та тий нормальний чувак!

- Давай уявимо, що так. Такі собі рольові ігри, вступна частина, - провокативно заявила, усміхаючись щиро.

- Мені 21 рік, я – майбутній лікар, буду серологом, самотній, весь час навчаюся і працюю в лабораторії крові. Серологічні дослідження дають можливість по формулі крові зрозуміти все про людину. Це надзвичайна наука! – захопливо промовив він. 

- Так вже прямо все? Лише про болячки розповість, - сміюся і отримую справжнє задоволення від спілкування, от що значить дорослі чоловіки, а не татові синочки, ображені на життя.

- По крові можна сказати про звички, спосіб життя, їх переваги і недоліки. Це як детектив в кровних справах, - інтригує майбутній лікар.

- Вмієш ти залучити до розмови. А чому вирішив зустрітися з дівчиною? – знову прямо запитала не дуже тактовно, але цікаво ж, потерпить мій характер.

- Я не до будь-якої йшов на побачення, а саме до тебе. – збив з пантелику остаточно.

- Звідки ти мене знаєш? 

- Побачив в корпусі і ти сподобалася. Потім випадково дізнався, що хлопці познайомилися з твоїми подругами і напросився третім. В надії, що ти приєднаєшся. – його очі горіли полум’ям, аж трохи страшно. В мене ж ніколи не було хлопця старшого за мене більше, ніж на 1 рік. Та взагалі можна сказати, що бойфренда не було, я в цих справах геть не досвідчена…