Глава 9

Хлопці, обійнявшись, як ті свині погані, сиділи і ржали, шифруючись під коней.

Ні, товариство, свинота 80 рівня!

Поки ми з сестричкою прибрали на кухні свині солодко заснули, дивлячись уві сні на калюжі з багнюки.  

- Що будемо з ними робити? – Мілана розгублено дивилася на тандем алкашів-початківців.

- Проганяти не будемо, ми ж хороші люди. Нехай сплять тут, - заключили очевидне. Куди ж ми,  дві тендітні дівчини, попхаємо дві свині? Одна важча другої.

- Може їм постелити? – пропонує далі сестричка.

- Може. 

На цьому слові Валіку стало погано… Ялиночки-хороводи, хоч би не на підлогу!!!

- Потягли його в ванну! – керую грізно, намагаюсь підняти кабана. 

- Відчепись від мене, Сашко! Я нікуди не піду! Не смійте мене проганяти! – очі залив, тепер вже мерещиться всяке. Я йому згадаю! – Мілано, ти тут? 

- Тут, Валіку, тут! – підхопила хлопця за талію. – Пішли зі мною в ванну кімнату!

- З тобою хоч на край світу! – я йому згадаю край світу! Взяла телефон і знімаю, бо докази завжди потрібні. 

Вона його вмиває, а він їй руки цілує… Плаче, щось буркоче… 

- Знаєш як важко розуміти, що ти нікому в цілому світі не потрібен? – видав цілком зрозумілу і чітко сформульовану фразу друг і я припинила зйомку, оскільки це вже не прикольчик. 

- Не кажи так, Валіку, - Мілана йому допомагає, а я бачу, що тут скоро Амур з’явиться, почне стрілами жбурляти, потрібно звалювати, а то ще шалена куля чи то стріла прилетить. А мені ще вчитися і вчитися! Тільки в ВУЗ прийшла!

Назар спав тихенько і одкровень з його вуст не сипалося.

Так мило сопів, підклавши руку під щічку… І все ж він красивий. Аж занадто. 

- Привіт, Сашо, - відкрив очі зненацька, а я в той самий час нахилилася до нього, щоб роздивитися поближче.

- Привіт, - не розгубилася. 

- Мені так незручно, все болить… - хмільним голосом шепоче.

- То може мені своє ліжко віддати, щоб пан вляглися зручненько? – сміюся очима.

А той натурально кривиться, намагаючись встати, навіть за бік схопився.

Я спробувала допомогти, підхопивши під руку, але отримала у відповідь лише потік ненормативної лексики.

- Та ну тебе! Сам вставай! Ще й матюкається він! – обурено вигукнула.

-  Яка ти жорстока, мені так боляче… Ти завжди така, різка і категорична. 

І тут я побачила бік, який оголився при його спробах встати.

Бік був синього кольору.

Я різко підійшла до нього і почала розстібати гудзики, один за другим.

- Мене роздягає дівчина, а я ледь стою на ногах… - цей розумник навіть встигає коментувати. – Ой, не треба! – ніби тільки згадав про свої побої.

А це реально побої. Хтось його дуже побив. І так, щоб лише в зонах, які закриваються одягом.

- Пішли на ліжко, Ромео, роздягає його дівчина, кому ти треба! – бурчу і пру вепра, тому що не можу сама собі відповісти як реагувати на побачене. 

- Нікому не потрібен…

- Ще один! Ви такі жалюгідні, хлопці, коли п’яні! 

З колосальними зусиллями та все ж дотягла його до ліжка, вмостила, вкрила і пішла дивиться, що там міс Геніальність, може їй теж допомога потрібна.

Валік спав, обійнявши унітаз… Це я, мабуть, сфотографую для історії.

- Не можу його забрати, він не встає... – засмучено лепече лебідка. 

- То хай спить. Свиням – свинячі кубла. Пішли, я сьогодні сплю з тобою! – такого зближення з сестричкою я не планувала та не спати ж з Назаром, правильно?

- А в тебе?… - ну так, звичайно, що треба пояснити, що не інопланетяни викрали моє ліжко, не випаровувалося воно, а просто поклала туди п’яного хлопця.

- Назар спить, вчора з кимсь побився, дуже погано виглядає, нехай відпочиває на ліжку. Ми ж з тобою не собаки, так, кішечко? – погладила її по волоссю жартома, ніби кота.

- А Валік?… - ну так, біля унітазу. Не всім перепали ВІП-місця.

- Проснеться і ляже на диван у вітальні. – запевнила білявку.

Та мнеться, губи кусає, руки заламує.

- Що потягли назад? – не витримала її хаотичного руху по кімнаті, аж мене ледь не знудило від мельтушіння даної особи.

- Так! Допоможи, будь ласка! 

- Він тобі подобається? А бодай тобі грець, він тобі подобається!!! Що за вечір страшний? Як я з цією таємницею тепер буду Валіку в очі дивитися?!

- Перестань, Сашо… - сльоза капнула на щічку з ідеальною шкірою.

- Потягли, принцесо твого принца… – безнадійно вдихнула.

Не знаю, як там Мілана, а я ще в польоті голови до подушки заснула.

Вечір був багатим на емоції.

Зранку прокинулася від звуків у вітальні, Мілана спала, притиснувшись до стіни та обійнявшись із подушкою.