Глава 7

Назар Гончаренко

Сьогодні з Міланою йдемо таки на перше побачення! 
Я її вмовив! Довелося трохи хороводи кругом неї поводити – постійні компліменти її вроді, стилю та вишуканості, цукерочки, квіточки та інші прояви уваги  - і дівчинка здалася на славу переможцю.

Чесно кажучи це справа принципа, щоб було якесь надзвичайне захоплення її особистістю, то ні. Трохи вона нуднувата і прісна, але мисливство є мисливство! 

- Я за тобою заїду о 6 годині вечора, - посміхнувся красивій білявці.

- Давай відразу після занять, - запропонувала вона, вишукано проводячи рукою по рисам обличчя. 

Оце я розумію леді, а не її сестра-дикунка.

За місяць спільного навчання не раз були з нею сутички, дрібні, але неприємні.

Після тієї епічної зустрічі в кінотеатрі, коли я побачив її з Олегом, чомусь стало скільки злості і роздратування… А вони продовжили своє спілкування. Хоча не як пара. 

І мене це бісить.

Сам не розумію чому.

І ще бісить Валік, який крутиться навколо Мілани, при цьому дружить з Сашкою. Хай би вже визначився кому віддає перевагу.

Як згадаю нашу останню з нею сварку…

Діло було на хімії, в лабораторії.

Викладач показувала досліди, ми повторювали.

От вона каже взяти дихромат калію, я його поки знайшов… Тому не почув, який наступний реагент додавати. 

Запитав одногрупників. Мені підказала добра дівчина Саша…

- Алюміній, Назаре, порошочок такий. Он там стоїть, - ще й пальцем ткнула.

Я ж, наївний дурень, повірив і сиплю.

Гадина врятувала нас, миттєво взявши  мене за руку з пробіркою і швидко підставивши її під витяжку.

Феєрверк був що треба… 

Ще й промовила потім «Я забула, що ти такий хімік, як я поет».

Нас залишили мити лабораторію і наказали тиждень відпрацьовувати, зважуючи компоненти для наступних лабораторних занять.

- Нічого, Назаре, тобі корисно. Подивишся на баночки, то хоч запам’ятаєш, як пишуться хімічні елементи, може, навіть, деякі почнеш розрізняти.

- Що я тобі зробив? Чому ти мене дістаєш? – щиро не розумів, чому мені особливо приділяється увага з її сторони.  – Я тобі подобаюся?

- Так, особливо з припеченим чубчиком. Ти веди себе добре, через два тижні наступний похід в морг. Дивися, а то кину на призволяще. Не врятую твою красиву мордочку і ляпнешся нею об плитку.

- Хіба можна бути такою… гострою на язик? Як жало воно в тебе, ядом бризкаєш в усі боки. 

- Ти уважніше зважуй, точність до 4 знаку. – встигла ще й зауваження зробити. – Дивись, на аналітичних вагах лопаткою потрібно користуватися… Руки-крюки. Про яд мені нещодавно сестричка заявляла, ви один в одного піддивляєтеся фрази? Конспектуєте? Чи завели спільну анкету «як ображати Кленіну»? Дай списати або хоч одним оком підглянути!

- А не виникало в тебе думки, що це правда? Що ти змія і жалиш всіх оточуючих, – я не міг її зрозуміти. То вона абсолютно адекватна, а в наступну мить – гадюка підколодна. 

- Думаєш мої слинні залози виділяють яд? Сподіваюся, що ви з Міланою не всерйоз про це розмірковуєте, бо за вас страшно стає. Я тобі відкрию секрет – люди яд не виділяють. Тільки Барбі не кажи, а то перестане мене боятися. 

- Що з тобою говорити… - махнув на неї рукою.

- Ну так, це з Міланкою лише вдається інтелектуальні бесіди вести. Цілий місяць крутися коло неї, ще не нудить? Не дає, так, хлопче? 

- Це що приступи ревнощів? – зловив якісь проблиски в її інтонаціях. Вона невдоволена? 

- Прояв сестринської турботи. Добре, я закінчу тут сама, завтра можеш не приходити.

Після цього інциденту вона удавано не звертала на мене уваги, що добре, але якось незвично.

Я якось постійно напрягався і очікував нового скандалу, але Саша мене обходила стороною.

- Назаре, ти в яких хмарах літаєш? – повернула мене від роздумів красуня Мілана.

- Я перепрошую, що ти запитувала? – сконцентрував погляд на майбутній зазнобі.

- Куди підемо? – з блискучим поглядом  повторила питання.

- Нікуди ви не підете, - перервала наш діалог Сашка, втрутившись без дозволу. - Ми сьогодні, сестричко, переїзжаємо. Так що ваш романтичний вечір накрився мідним тазом. Мідь – це такий метал, знаєте, горить зелененьким.

- Ти таки зважилася! – Мілана щасливо обійняла Сашу. 

А мені хотілося в черговий раз її вбити.

Вічно мені все псує!

Саша Кленіна 

Не хотіла задумуватися, але постійні квіти і цукерки для Мілани від Назара мене злили так, що ледь могла триматися.

- Подобається тобі цей придурок, так? – Валік в черговий раз проникливо зауважив істину.

- Не подобається, не вигадуй! – фиркнула у відповідь, але навіть сама чую як голос звучить фальшиво. – Назар мене бісить! Він же відшив мене в перший день знайомства, а тепер клинки підбиває до моєї сестри!