Глава 5

Зранку прокинулася ще на пів години раніше, щоб на третій день навчання таки не спізнитися, а то якось вже зовсім несерйозно.

Ледь голову від подушки відірвала… 

На кухні тато з новою мамою щось готували і щебетали, як пташенята, аж противно від їх стосунків. Мені 18 років – це мені здалося б крутити романтику, але все одно за батька щиро рада, хоча ні в житті цього не скажу мачусі.

- Привіт, старі, ще не набридли один одному? А що в нас на сніданок? Якась чергова вишукана страва від Наталії!… Яєчня? Чи може тости з джемом? – але дякую і за це, раніше самій би довелося готувати.

- Ти така невдячна! – Міланка сьогодні теж рано-ранесенько, вмилася білесенько.

- А ти дурненька, в кожного свої недоліки, - пожала плечима і пішла до кавоварки поближче.

- Дівчата, не сваріться, ви ж одна сім’я, - миротворець десятиліття намагається примирити нас, хоча ця місія нездійсненна.

- Олександре, ми з Сашою подружимося, нам потрібно більше часу на пізнання одне одного. Так, сестричко? – і дивиться на мене, волоссячко білясте поправляє.

- Я не можу говорити, я зайнята, - з повним ротом промовила.

- Чим? – запитала Наталя.

- Я їм, - логічно пояснила. Це в них сімейне – трохи мало звивин мозку.

- Сашо, не будь грубою, - вступився за дружину герой-коханець.

- Дякую, страви, як завжди, вишукані. Ви – справжня господиня, - промовила, запихаючи до рота рештки бутерброда з медом, підсьорбуючи кавою. – Я планую переїхати в гуртожиток. – приголомшила своїх.

- Ні! Будеш жити вдома, - не погодили перше читання закону про незалежність юної доньки.

- Тату, мені потрібно щодня прокидатися о 6:15, їхати півтори години, потім так само додому, а весь цей час я можу вчитися в гуртожитку! – експресія і впевненість в тому, що ти говориш – наше все! – Ти жив в гуртожитку, коли був студентом? І я хочу! Сам розповідав, що це найкращі роки в житті людини, що всім потрібно їх відчути сповна. Натомість я по 4 години в транспорті! Будь-ласка! Якщо мені не сподобається чи будуть якісь проблеми, то я повернуся, обіцяю! 

- Сашо… - от-от здасться старий.

- Я ж самостійна, дай мені змогу трохи вдихнути повітря справжнього студентського життя. Ну, тату, дозволь! 

- Може краще квартиру арендувати, - втрутилася в розмову новостворена матуся. От хто просив? 

- А це думка… - підхопив ідею татко.

- І я хочу! – це вже Міланка.

Божевільня, а не ранок. 

А ще ж морг попереду.

- Якщо діти так хочуть жити самостійно, то чому б і ні, та й вдвох буде їм безпечніше. – зазначив тато…

Стоп.

- Що?! – кричу!

- Що?! - ця теж швидко розуміє, коли необхідно.

- Я з нею жити не буду! – категорично відмовилася, аж страшно стало, як подумаю.

- А я з нею! – хоч тут ми дійшли до спільної думки.

- Так, донечки, або разом живете в квартирі, яку ми арендуємо недалеко від універу, або вдома. – знаю я цей категоричний тон… 

- Я пішла в універ, - фиркнула розлючено.

- І я, - повторюха-муха безмозка за мною слідом.

- Ти якого біса так рано прокинулася? То спиш до перемоги, а це ні світ, ні зоря, а вже з боєвим розписом самураїв. Я б собі тихенько погодила переїзд в гуртожиток і діло з кінцем. Але ж ні… - бурчу люто.

- Я сама думала про те, щоб поговорити з батьками про переїзд, оскільки важко щодня їздити таку далечінь. Слухай, Сашко, може справді знімемо двокімнатну квартиру, кожен буде сам по собі. Може це й не поганий варіант? – нічого собі розмови?! 

- З тобою жити?! 

- А що тебе стримує? – здивовано оченята зробила круглими, як блюдця.

- Переживаю, що перечеплюся через твої всі фени, плойки, вирівнювачі волосся і вб‘юся на смерть! – час якось швиденько збіг і ми знову з сестричкою традиційно спізнюємося.

- Я обіцяю всі свої девайси тримати в своїй кімнаті! – ця дурепа навіть не зрозуміла мій сарказм…

- Добре, Мілано, погнали на заняття, а то реально не встигнемо. – вирішила завершити дикий діалог.

- Я можу тебе підкинути, - крутить на пальці ключі від машини. – Обіцяю їхати мовчки. 

- Добре. – погодилася, оскільки чекав морг, можна трішечки поступитися принципами. Та й може доведеться з лялькою Барбі жити разом, хто його знає…

На заняття не йшли, бігли!

Ледь встигли перед викладачкою.

- Привіт, - прошепотіла подругам і сіла поруч. 
Та кудись потелемпалася в іншу сторону аудиторії. І правильно. Так спокійніше для кожної із нас, ми бісимо одна одну, з цим у нас взаємно.

- Доброго ранку, молодь, готові до пригод? Ми сьогодні лише спостерігаємо, нічого більше. Патологоанатом проведе розтин, ви можете задавати питання і цікавитися подробицями. Збирайтеся, автобус чекає. Тут досить недалеко, але ми навчені, тому перший курс не пішки.