Не так я уявляла свої останні канікули перед університетом, ой, не так…
- Тато, ти впевнений? Як ти міг закохатися в мене за спиною? Хто ж ця фантастична жінка, що звабила мого непробивного татуся? – з долею скептицизму дивлюся в рідні очі, намагаючись дістатися до істини.
Сьогодні батько повідомив про своє одруження, яке планується найближчим часом, а з майбутньою «мамою» я геть не знайома…
Ні, я бажаю татові щастя і кохання, він як ніхто заслуговує на нього, однак це ж вплине певним чином на мою долю також, тому потрібно оцінити ступінь змін, розібратися в ситуації.
- Я впевнений. Я кохаю Наталю всім серцем, доню! – почула палку та експресивну річ.
Ось тобі і відповідь, Сашуню, змирися з нею, тепер не лише ти його дівчинка, з’явиться інша, не менш важлива жінка в житті тата.
- Тоді благословляю! – миролюбиво і трохи грайливо кивнула головою, обходячи стіл, пересуваючись в напрямку холодильника, бо їсти хочу - страшне. Хоч щось в рот закину, а то від шоку всю енергію витратила.
- Сашо, сьогодні ввечері Наталя приїде до нас в гості зі своєю донькою, - я тим часом нарізаю ковбаску, ледь палець не відрізала від несподіванки.
- В мене буде зведена сестра? А скільки їй років? Вона буде жити з нами? – майже кричу від думок, які заполонили мозок.
Цікаво, а ми зможемо подружитися? Я завжди хотіла сестру, бо сім’я у нас дуже маленька, я і тато. Не густо.
- Вона твоя ровесниця.
- Твоя майбутня дружина стара шкапа? – не те, щоб татусь виглядав стареньким, проте одна справа чоловік 45-річний, а інша справа – жінка.
Отакі в мене подвійні стандарти, коли стосується татової долі. А взагалі-то вважаю себе досить прогресивною і демократичною особистістю, але очевидно суб’єктивна в справах тата…
- Їй 40 років, молода жінка! – заділа його за живе. Ще б пак, кохану жінку ображаю.
- Ну так, вибач, справді молода, - про себе додаючи «майже дівчинка».
Ну поглянемо, що там за мамуся і сестричка 18-річна. Хоч би тільки не лошиця якась, або не заучка, або не хвойда… Це ж тато почне виховувати, а йому вже як ні як 45, вік починає брати своє, навіщо ті зайві переживання йому?
- Домовилися, що дівчата прийдуть о 19:00. Прошу тебе не запізнюйся і вдягнися, будь ласка, більш консервативно.
Я зиркнула на свій одяг – напіврозстібнута червона сорочка, з-під якої видніється білий топ, ультра-короткі білі шортики і, власне, все.
Як на мене, то цілком стандартне вбрання в серпні для 18-річної дівчини з великого міста.
Ну порадую старого, вдягну сукеньку.
- Бантиків не в’язати? – не змогла промовчати. Я така, яка я є. В мене максималізм шарахає по голові, гормони бурлять в крові, а ще спадковість до надмірної емоційності, тому не потрібно провокувати кровиночку на шляху до її самореалізації.
- Сашо, прошу тебе, будь чемною, - попросив тато.
- Добре, - люблю його, тому нічого псувати не збираюся. Просто за звичкою протестую.
Отака я і є.
Палка, емоційна, іноді агресивна максималістка з загостреним почуттям справедливості.
Хоча зовні, мабуть, виглядаю трохи неспівстанною з характером – русяве волосся, худенька, всього 45-кілограмів в мені, а зріст… 156. Скільки саморефлексії відбулося на шляху до сприйняття себе...
Я вродилася без видатних жіночних форм, не нию, проте всього малувато, скажімо так, перший розмір грудей, попа не як у Кім, качала як могла, в решті-решт змирилася. Мала, бліда, худа, і личком не яскрава, - звичайні сірі очі, типові слов’янські риси обличчя, на таких кажуть, симпатична.
Тому волосся стало насичено-каштановим (коричневим), одяг - завжди яскравим і соковитим. Мені подобається, а це головне.
Вечір в хату, я до тата.
Спустилася зі своєї кімнати в вітальню і чекаю на нових членів сім’ї, а їх все немає і немає…
- Тату, даю їм ще 10 хвилин, не прийдуть – сідаю вечеряти, - констатую свої подальші плани аби тато не дивувався.
Хоча кого я хочу здивувати? Він мене знає краще за всіх, тому здивованим точно не буде. Може роздратованим, розгніваним чи злим, але з моїх витівок давно не дивується.
10 хвилин сплинуло й я сіла за стіл, насипаючи всього вдосталь.
- І де та нова мама? Не з того починає знайомство з донечкою, - жую і промовляю. – Це для неї норма? Вона типова лялька без мізків? Зафарбовує своє сиве волосся?
- Сашо, зупинись! – бачу, що вже рознервувала старого.
- Та О’кей. Чемно сиджу, навіть дзьобика не розстуляю, - скептично поглянула у відповідь.
Через пів години диво трапилося, я вже чай допивала, добре, що поїла, сита Саша – добра Саша.
- Наталю, Мілано, заходьте, - стелиться таточко, - Знайомтеся, це моя донька – Саша.
Ми прямо подивилися один на одного.
Моя мачуха – висока, струнка, моложава жінка, красива і елегантна.
Її ж доня – її копія, лише в оновленому варіанті, така собі версія Х2.
#1688 в Молодіжна проза
#8022 в Любовні романи
#1942 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 11.01.2023