Розділ 4 | Лігво змій

Несподіваний дотик до плеча змусив здригнутись та збільшив ритм серця. Я рвучко обернулась та зустрілась своїми наляканими очима з темними, як непроглядна ніч. В них царювала, здавалось, абсолютна порожнеча. 

— Наче заєць тремтиш... — він зухвало обвів моє тіло очима, запустивши руки в кишені синіх джинс. 

— А хіба так можна людей лякати?! — я гаркнула у відповідь, дозволивши роздивитись хлопця. Він мав високу статуру, десь на голову більше від мене. На елегантність якось не дуже схожий, хоч обличчя видавало аристократичні риси — гострі вилиці, високе чоло та густі брови. Я б не дала йому понад двадцять п'ять років. — Ти хто?

— Кінь в пальто, — різко відповів він, простягнувши руку. Він божевільний? 

— Востаннє питаю хто ти, або викликаю поліцію!

— Той, в кого справ повний вагон, але вимушений чекати кожен блядський день, коли принцеса Берінгтон вирішить нарешті з'явитись!

Він витріщав очі так, наче в його проблемах винною була тільки я.

— Ти ж... Берінгтон?

— Ти від Джеймса? — він кивнув у відповідь, знову простягаючи руку.

Я опустила очі до його широкої долоні, помітивши декілька незначні мозолі.  Згодом поклала те, через що мала поплатитись головою. Подивившись на карту, хлопець нахмурився.

— Ти в нас дальтонік? 

— Перепрошую? — вважати його грубіяном?

— Я чітко пам'ятаю колір цієї штуковини, — двома пальцями схопившись за флешку, він підніс її до мого обличчя, наче я геть сліпа. — Це хіба синій?

— Це моя. Я...

— Геть тримаєш мене за дурня? — в темних очах прослизнула іскра гніву. Волосся кольору гіркого шоколаду, що злегка закручувались у бублики на чолі, так само стрибали як і його густі брови. Поблизу них можна було помітити деякі зморшки.

— Не перебивай мене! — його нахабність важко терпіти, тим паче коли не дозволяє вимовити й слова. — Це моя флешка, так. Усю інформацію я зібрала саме сюди, бо дістати батькову не змогла. Це просто неможливо!

Миттєва тиша. Хлопець кидав осудливий погляд то на мене, то на річ у своїй руці. Сховавши її в кишені, він неочікувано простягнув до мене руку, намагаючись схопити мою. Але я відступила, не дозволивши йому це зробити.

— Будеш пояснювати це Джеймсу. Якщо не обманюєш, то тебе швидко відпустять.

— Ні, — відрізала я, викликавши подив на його обличчі, — домовленість була така: я приношу річ та йду собі.

— Не цікавить.

— Не чіпай мене!

Він перехопив мою руку та силою підсунув до себе, залишивши між нами простір у декілька сантиметрів. Я витріщила очі, очікуючи пояснень від кам'яного обличчя. В цю ж мить я відчула прохолодний дотик до живота, куди одразу ж опустила голову. 

Я проковтнула наче камінь, що застряг у горлі, відчуваючи як кров у жилах почала холонути. Зброя.

— Ти або йдеш зі мною, або не залишаєш мені вибору. — Його гаряче дихання обпікало щоку. Носа торкнувся легкий аромат спецій та цитрусу, в суміші з тютюновим димом.

— Вб'єш?

— Авжеж.

Він підштовхнув мене в інший бік, де за поворотом стояла абсолютно простенька машина. Кинувши моє тіло на переднє сидіння та замкнувши моє зап'ястя в кайданки, хлопець закрив дверцята та хутко завів мотор автомобіля.

Всю дорогу до невідомого мені місця призначення в салоні царювала тиша. За вікном миготіли дерева та будівлі. Хлопець іноді кидав на мене короткі погляди, розглядаючи то лице, то волосся. Це змушувало нервувати ще більше. З часом я не втрималась:

— Може годі на мене витріщатись, наче якийсь маніяк?

— Коли ти змінила... зачіску? На фото ти зовсім інша — довге чорне волосся. Справжня брюнетка.

— Тобі яке діло? — дивно, що я наважувалась так зухвало відповідати хлопцю. Чи то його зовнішність не дозволяла виявити слухняність? Бліде лице нагадували риси чогось жіночого.

Але він лише стиснув губи, спрямувавши погляд на дорогу.

— Яке фото? — я з цікавістю  обернулась до нього, коли хлопець дістав з кишень зігнуту в двоє фотографію.

На ній зображена «дружня родина». Чотирнадцятирічна дівчинка, зовсім не схожа на себе колись. Її життя нагадувало пекло, в її дитячих очах море перетворилось в океан, ховаючи дворічний спогад. В них не знаходилось дитячої радості. Лиш бите скло.

На лівому плечі лежала тяжка та зморшкувата долонь батька, обличчя якого спотворилось в нещирій посмішці. Справа — рівна постать молодої та елегантної жінки з пропрацьованими емоціями та словами. Щаслива дружина та «любляча матір».

— Не змогли новішу знайти? Мені скоро вісімнадцять...

Автомобіль завернув з траси на ґрунтову дорогу. Де-не-де виднівся залив, а згодом нас оточили морські контейнери.

Машина зупинилась осторонь невеликого майданчика для вантажних машин. Я повернула голову вбік, до контейнерів, помітивши вузьку «вуличку» між ними. Я відчувала як теплі пальці торкались мого зап'ястя, яке хлопець пристебнув до відступу від спинки мого крісла. Коли рука звільнилась, в моїй голові блиснула не дуже файна ідея...

Якщо батько повернеться раніше, мені не буде спокою. При чому в будь-якому місці.

Мої пальці опустились до ручки, як тільки хлопець відвернувся до телефону. Секунда й мого тіла вже не було видно в тому авто. Я швидко бігла до тієї вулички, сподіваючись сховатись від хлопця. Я чула за спиною багацько лайливих слів в мою сторону, але швидко сховалась за першим поворотом. 

Декілька хвилин я блукала між контейнерами, відчуваючи як швидко стомлювалась, як під ногами асфальтна дорога перетворювалась на ватні подушки. Легені то підіймались, то опускались, намагаючись втягнути якомога більше повітря. Було лише чутно ковзання моїх черевиків та віддалений шум води.

На мить я спинилась, помітивши роздоріжжя. Не довго думаючи, я повернула вліво, одразу вдарившись носом у... м'яку стіну.

Я підняла голову та зустрілась з суворим поглядом чоловіка, котрий одразу

 залишив на моїй щоці пекучий слід. Не витримавши сили, моє тіло приземлилось на холодний ґрунт, але Джеймс силоміць підняв, тягнучи тепер за собою.