Розділ 3 | Те, що треба?

Світлий промінь, що прослизнув скрізь тоненьку щілину дверцят, не торкався моїх ніг — лише старого дерев'яного покриття підлоги. На мить мої очі наче застигли на маленькому шансі відтягнути час, аби трохи пожити. Цікаво, чи вціліє моє тіло, коли батько дізнається про це?..

Але бентежність буття перемогло.

Мої ноги спустили мене до коридору, де батько вже вдягав поліцейську куртку. Його холодні очі блиснули в мою сторону і його груди тяжко піднялись, втягуючи в легені повітря.

— Що ще тобі від мене потрібно? — тоненькі ниточки натягувались, змусивши чекати вибуху. 

— А якщо вони в дім прийдуть?.. — ні краплі розуму в моїй голові на той момент не промайнуло. Лише сині очі поблискували в погано освітленому коридорі, вимагаючи... як сказала Демі? Уваги.

Батько зітхнув та, взявши невелику зв'язку ключів, знову обернувся в мою сторону.

— Твоя взяла. Буде тобі безпека.

Приказним тоном він промовив до жінки, аби та вже сідала в машину. Сам же він підняв невеличку раму з картиною, що висіла на стіни над широким пуфом. Увівши чотири цифри, чоловік навіть не обернувшись до мене вийшов з дому. Через тридцять секунд короткочасний сигнал затих. 

З моїх вуст вирвався різкий та несподіваний звук, нагадуючи бігле мишеня. Мої очі округлились майже вдвоє! 

— Сигналізація?! 

Риторичне запитання. 

Біля серця наче щось замкнуло, проводячи по руках і до самісіньких пальців струм. Кров кип'ятилась в венах, добираючись до мізків. Але секунда й ритм серця знову відбирав спокійний.

— Просила безпеку, ось і маєш безпеку... — пробуркотіла я, виглядаючи з вікна кухні машину батька. Її вже не знаходилось на звичному їй місці, то ж не дуже гарна ідея прослизнула в моїй голові. 

«Але де знайти ту карту?»

Подумки я обнишпорила свою кімнату, згадуючи де б могла взятись бодай одна непотрібна. Та через декілька хвилин все ж таки знайшла таку.

З грудей зірвався теплий струмінь повітря, коли мої ноги опинились в кабінеті. Запилені полиці дерев'яних стелажів відчувались носом. Сірі стіни зовсім не приваблювали зір, навіть безліч копій нагород та грамот, які батько не міг не розвісити. Чоловік не залишив єдиного пустого місця на стінах - увесь простір був заповнений або непотрібними книгами, які ніхто, схоже, не читав, або безліччю документів.

Коли я обійшла стіл, то помітила включений монітор комп'ютера, на екрані якого були відкриті безліч вкладок. Електронний документ з цікавою назвою змусив приземлити мою п'яту точку в шкіряне крісло поряд. Не відводячи погляду, я торкнулась мишки.

— Останньою тут сиділа Деметра... — з вуст нестримано вирвались думки. — Дивно, що вона нічого не вимкнула. А якщо десь камери? Або щось записується?

Спроба розігнати похмурі думки виявилось марною, адже голову заполонила ще й тривожні передчуття. Врешті решт, мені нікуди було діватись. Якщо ж звук і записувався, то не мінувати біди. Залишається йти лише вперед. За наказом...

«Альянс» — так називався електронний документ, в якому містилось близько десяти сторінок. Також не обійшла моєї уваги й папка «суд», яку я без сумнівів перемістила на карту пам'яті. Джеймс не надав методички, де було б прописані всі його побажання стосовно тієї інформації, яку він вимагав. Ту синю штуковину, справді, дістати важко. Я лише сподівалась, що запилені шестерні інтуїції спрацюють як треба.

За вікном почувся гуркіт автомобіля. Я рвучко обернулась, поглядом вловивши як паркувалась батьківська машина. Налякані очі впали на годинник. 

— Дванадцята!? — я підірвалась з місця, оглядаючи стіл. — Невже я просиділа в кабінеті декілька годин? 

Страх огорнув тіло, наче сніг впав у травні. Мої пальці тремтіли, коли я вкотре намагалась дістати великої кнопки під столом. Кров ринула до скронь, я відчувала пульсацію далі до потилиці. Серце з кожним разом все сильніше вдаряло в ребра. Екран вимкнувся. Я вибігла до коридору, не до кінця закривши двері кабінету. 

До вух лунав тихий звук, що характеризував вимкнення сигналізації. Очі опустились до рук. Пусті.

— Дідько...

Двері знову видали скрип. Я підбігла до столу та забрала флешку. Спускаючись сходами, я почула як двері вже зачинялись. Додавши швидкості ногам, я хутко опинилась у вітальні. Твердо впавши на коліна перед тумбою зі старими книгами Демі, я схопила будь-які три та розклала перед собою, роблячи вид книжного черв'яка.

Серце все ще колотило. Я чула кроки. Чула як Демі поклала ключі на коридорну тумбу; як терлись одна об одну кутки та плащі; як тяжкі кроки наближались до кімнати, змушуючи благати старі дошки під ногами про допомогу.

Мої очі бігали текстом, що відкрився на середині книги. Мозок зовсім не сприймав літери, коли в голові бились думки, наче ті хвилі об скелю.

Я підняла розгублений погляд та зустрілась із зацікавленим батька.

— Що читаєш? 

Використавши пальці як закладинку, я закрила книгу та прочитала назву з обкладинки — «Як спіймати брехуна».

Іронія мене точно любила.

Я підняла догори книгу й стиснула губи в тонку лінію, не усміхаючись. Кинувши погляд на мене та моє «місце», чоловік обернувся до сходинок.

Тяжкий видих заспокоював темп биття серця. Я кинула книгу на тонкий килим, на якому ж і сиділа. Я потерла чоло, відчуваючи крапельки поту, коли очі вловили частинку тексту на одній зі сторінок:

«..Очі завжди говорять вам. Брехун має безпосередньо відчужений вигляд, його погляд порожній, навіть, з нотками неприязні. У недосвідченого брехуна очі завжди виходять з орбіт. Язик плюється, а руки мимоволі відображають думки в жестах...»

Якщо людина зналась в цьому, то будь-які варіанти вона використовуватиме в залежності від своєї ситуації. Або ж якщо вона вправна в акторській грі. Головне — не заплутатись у власних думках.

Демі працювала в різних напрямках. Слідчі майже ніколи не вдавались жінці успішними — справу або передавали іншому працівнику, або вважали закритою. Після цього вона загубила себе серед адвокатури. Але їй було легше брехати проти людини,  а не захищати її, знаючи істину. Створити докази «своєї правди» не займало стільки сил, скільки спроби приховати правду. Тож Деметра Сторінґ, поки що, найкращий прокурор головного суду Окленду вже як п'ять років. Звісно, не без допомоги батька...