ПРОЛОГ

29 вересня 2019 року. Неділя.

— Кликали? — тихе скрипіння дверей не змусило звернути увагу на високу постать, що зупинилась в прорізі, чекаючи дозволу. Помітивши кивок у відповідь, хлопець зачинив двері й зупинився недалеко від широкого столу. На його поверхні обережно складені стоси паперів. Здавалось, їх власник був залежний від порядку та чистоти. Навіть графітові олівці розкладені точно в ряд і не одним міліметром в бік.

— Щось дізнався? — не обертаючись до помічника, чоловік знаходився біля широких вікон, коли його монотонний голос заповнив просторий кабінет,

— Я знайшов це на столі Джеймса вранці, — Маркус підійшов до нього та простягнув жовту теку, на якій зверху закріплена невелика фотографія дівчини. Сокіл похмуро гортав папери всередині, бігаючи очима текстом. — Але нам про це ні слова.

— Він зовсім не ділиться своїми планами?

— Після свого програшу Джеймс наче обурився на весь світ, — з крихтою іронії промовив хлопець, направивши погляд до напівпорожньої вулиці. Сонце майже сідало, огортаючи місто жовтогарячим сяйвом. — Сьогодні зачинили «Марсель».

— То я його викупив, — неемоційно промовив чоловік, віддавши річ та звузивши темно-сині очі до вікна. Копна світлого волосся, що нагадувало попіл, майоріли за вітром. Він розкидав їх на тендітні плечі дівчини, що сумним поглядом видивлялась на вивіску улюбленої кав’ярні. — Потрібно, щоб ти прослідкував за нею.

— Я не буду їй нянькою.

— Це не прохання, Маркус, — хрипло промовив чоловік, сунувши руки до кишень темних штанів. Він обійшов невеликий журнальний столик, що розміщувався посеред кабінету, та спинився навпроти картини. Море. Сині, блакитні, сірі кольори сплітались між собою, зображуючи хвилі. Вони не постійні, буйні. — Це наказ.

Хлопець розчаровано стиснув вуста, кинувши зелені очі до фото. Така ж, як і зараз, що стояла навпроти кав’ярні, внизу. Таке ж волосся, такі ж очі.

Дівчина розвернулась в інший бік, крокуючи без будь-якого бажання в сторону свого дому. Міцно стискаючи лямку чорного наплічника, вона дістала телефон та перебирала пальцями по екрану. Певно, комусь писала.

— І що потрібно зробити? Просто приглядіти?

Її постать звернула за будинок і зовсім зникла з поля зору. Хлопець обернувся до чоловіка, споглядаючи.

— Так, щоб жодна волосинка не впала з її голови.