2

2

Олекса бродив серед хащ, слідуючи за вказівником.

Коли хлопець зупинявся попити води, мобільний вказівник зупинявся, чекав, а потім розпочинав свою справу по вказанню потрібного напрямку.

Але кому потрібен цей напрямок та чому Олекса слухається та йде за ним?

Як там не було, але через кілька довгих годин швидкої ходьби хлопець дійшов до тієї печери, яка була захована водоспадом.

Стрілка показала напрямок прямо на водоспад, а потім зникла за ним.

Олекса стояв, дивлячись на водоспад, а потім підійшов близько до нього та занурився в нього, дивлячись перед собою, прикриваючи собі очі однією долонею, а іншою тримав зброю, щоб бути напоготові. 

Він побачив вхід у печеру.

Хлопець пройшов скрізь водоспад та опинився у входу до печери.

Всередині на нього чекала зеленоволоса дівчина.

- Проходь. - запросила вона.

Олекса роздивлявся широко відчиненими очима її та внутрішній інтер'єр дивного помешкання.

- Заходь. Відчувай себе, як вдома. - запропонувала дівчина.

- В мене немає дому. - сухо сказав Олекса.

Хлопець витрищався на дівчину, уважно роздивляючись її волосся.

- Що таке? Я якось не так виглядаю? Забула розчесатися? - спитала дівчина.

- Твоє волосся. Воно... Зелене? - дивувався гість.

- Це від маски. - пояснила господине дивної оселі.

Бачачи, що хлопець не розуміє її, додала:

- Зробила маску для волосся з рослин. Ну... Зібрала потрібні рослини, подрібнила їх, перемішала з олією та нанесла на волосся, щоб краще росло. Потім змила, а колір зелений залишився. Він пройде. Це тимчасово.

- Так в тебе не зелене волосся?

- Звісно, не зелене. Ніколи не бачила людей зі зеленим волоссям. А ось у прибульців бачила. Вони майже усі такі.

- У прибульців? -здивувався Олекса. - Це хто такі?

- Це ті, кого ти відмовився слухати та про яких ти сказав, щоб нехай летіли туди, звідки припхалися. Невже ти забув свою промову?

- Невже ти її чула? Але як? Тебе ж не було там. А якщо ти б і було, то як ти раніше мене сюди дійшла? Чи ти не дійшла, а якось іншим способом перемістилася?

- Чула. Я усе чула, знаходячись тут. Дивись. - дівчина покликала хлопця до свого колодязя. - Олексо, подивись на цю воду. Не у саму воду, а на її поверхню. І слухай...

- Ми ж не знайомилися, а ти знаєш моє ім'я. Це звідси ти все бачила та чула?.. - вже проконстатував очевидне Олекса. - Хто ти така?

- До речі, в мене стан волосся. - не відповідаючи на питання, розповіла дівчина.

- Сиве? - здивовано промовив хлопець. - Отже, ти стара?

- Мені вісімнадцять. А поставила я через свій дар. Я таким чином відповідаю на твоє питання. Я володію даром провидіння та деякими знаннями, які мені відкрили мої батьки-вчені. Але вони загинули від рук прибульців.

- Я ніколи не бачив облич тих, кого ти називаєш прибульцями, а мій народ вважає їх богами. Бо ці "боги" завжди ходили у масках. Я і кольору їх волосся не бачив.

- Бо вони не можуть дихати нашим повітрям. Тому і не знищили усіх людей. Ви їм потрібні. Щоб зробити своє потомство, яке зможе дихати повітрям цієї планети.

- Чому ти не сказала "ми їм потрібні". Невже ти відокремлюєш себе від людей? Чому? Ти не людина?

- Я не зовсім людина. Я зв'язана з цими прибульцями. Генетично. Але ти цього не зрозумієш, бо ти не знаєш, що таке наука. Ти нічого взагалі не знаєш, бо ти дикун. Такий самий дикун, як усі ці люди в поселенні у підніжжі цієї гори.

Олекса гнівно подивився на дівчину.

- Але ти не зовсім такий, як ті дикуни. Ти випередив усіх своїх побратимів своїм розумом, кмітливістю, здатністю заглядати у майбутнє, прогнозуючи та попереджаючи обставини. Проста логіка та здатність аналізувати, ніякої магії та надздібностей, окрім розвиненого інтелекту, який здивував навіть інших... отих, з іншої планети та й взагалі з іншої зіркової системи. Навіщо вони сюди припхалися? Я спробую тобі допомогти у твоєму бунті проти твоїх Богів, проти кого не зміг вставати жоден, поки не з'явився такий собі непокірний бунтар, сильний, розумний, красивий велетень - найкраще, що зустрілося в цивілізації, яка давно забула, ким вони є, ким вони були колись.

- Невже я такий, як ти мене розписала? Добре, я згоден, щоб ти мені допомогла. Розкажи мені про не моїх богів, яких ти називаєш прибульцями. Але спочатку скажи мені, як тебе звуть. І що тебе зв'язує з прибульцями?

- Меланія. Мене народили люди, але мітохондрії яйцеклітини моєї матері замінили на мітохондрії прибульців для експерименту. - Меланія побачила, що Олекса не розуміє. - Звісно, тобі зараз це не доходить у твій мозок... У твою голову. Поясню простіше: жіночу частину моєї матері, яка приймає участь при створенні дитини, замінили на частину жінки-прибульця. Залишили в ній. Потім татко зробив свій вклад - і народилася я. Людина зі спадком прибульців. Напівлюдина, напів те, що ви називаєте богами. Але спочатку мої батьки втекли, до мого народження , виростили мене та спробували боротися з прибульцями. Розумом. Але їм не вистачило сил. Сподіваюся, нам пощастить краще. Бо в тебе є я, яка усе знає про цих істот. А в мене тепер є ти, готовий йти на цю війну. А ось з теорією я з тобою поділюся. Тобі треба буде уважно вчитися. 

- Добре. Вчи мене.