Бункер

Кімнату заливало яскраве сонячне світло. Через відчинене вікно долинав дзвінкий спів птахів. Легкий подих вітру розгойдував штори. Дерева заспокійливо шелестіли листям. Спекотне літо було в самому розпалі.

Але для нас із Галею ці красоти природи були такими ж тимчасовими, як строкатий метелик глибокої осені. Нам було потрібно увесь свій вільний час готуватися до виживання. Я постійно бачив ніби наяву, як усі дерева згорять, багатоповерхівки розсиплються, асфальт розплавиться, повітря заповнять гар і кіптява. У нас залишалося дуже мало часу, треба було поспішати.

Ми сиділи з Галею на підлозі посеред кімнати. Навколо нас лежали купи протигазів, костюмів хімічного захисту, пакетів із сублімованою їжею, консервів, бутлів з водою, ліхтарів, ножів, радіоприймачів, балонів з природним газом та ще багато якого іншого спорядження.

Ми ретельно пакували речі у великі картаті сумки. Все треба було врахувати. Навіть забута дрібниця могла згодом коштувати нам життя.

Ми давно стали одними з виживальників і були абсолютно впевнені в тому, що незабаром настане кінець світу. Ми читали різні книжки про виживання, дивилися тематичні фільми та спілкувалися з однодумцями. Також з кожної зарплати ми купували спорядження й провіант, а тричі на тиждень додатково займалися бігом на стадіоні.

Була в нас також одна заповітна мрія – мати свій власний підземний бункер. На жаль, побудувати новий коштувало занадто вже дорого. Тому доводилося шукати хоча б щось схоже на притулок, який ми змогли б придбати. Цілими тижнями ми переглядали купи оголошень. З часом ми майже зовсім зневірились знайти хоч щось цікаве.

На щастя, я випадково побачив невелику рекламу про продаж старого сільського будинку. У ній було зазначено, що на території ділянки також розташовані город, сарай та великий дворівневий кам'яний підвал, глибиною п'ять метрів. Хата знаходилась не дуже близько, десь на відстані однієї години їзди від нашої квартири в Чернігові. Але з точки зору виживальників ця відстань була радше перевагою, ніж недоліком. У разі кінця світу логічніше було влаштуватися якомога далі від великих міст. До того ж на подвір'ї можна було тримати своє власне господарство.

Судячи з мапи, село з усіх сторін оточували ліси, болота і торфовища. Дістатися до нього можна було лише тільки насипною гравійною дорогою. Це все слугувало додатковим захистом від непроханих гостей у випадку різних катаклізмів.

Ми з'їздили на розвідку, ретельно оглянули будинок, ділянку, сарай, підвал та околиці. Все те, що ми побачили, нас не тільки повністю влаштувало, а й значно перевершило всі наші найсміливіші очікування та сподівання. Будинок був старий, цегляний, але все ще в гарному стані. Якщо добряче полагодити дах і замінити вікна, то можна буде навіть цілком собі спокійно зимувати. Я ретельно оглянув велику цегляну дров'яну піч. Вона була справжньою знахідкою для виживальників, бо не просто слугувала для приготування їжі, а ще й для обігріву всього будинку.

Сам підвал був глибоким, з важкими залізними вхідними дверима та добротною кам'яною кладкою. В середину було проведено електрику і встановлено вологозахищені розетки. На стінах та склепінчастих стелях розташовувалися світильники.

На першому рівні знаходилися важкий дерев'яний стіл, два стільці, стелажі та порожні бочки. Було також невелике окреме приміщення з дерев'яними дверима. Воно було порожнє, але цілком могло згодитися у майбутньому в якості санвузлу.

Вниз вели масивні кам'яні сходи. Поручнів не було, тому доводилося з незвички спускатися обережно, притримуючись рукою за кам'яну стіну. На нижньому рівні знаходилися двоповерхове ліжко, кілька тумб, дві старі шафи та кам'яний колодязь посеред приміщення.

Я заглянув у колодязь. Далеко внизу блищала вода. Поруч стояло старе оцинковане відро з нейлоновою мотузкою. Я не довго думаючи спустив відро донизу, зачекав, доки воно не потоне та підняв угору. Ми з Галиною спробували воду на смак. Виявилася звичайна колодязна питна вода. Досить таки смачна, до того ж без сторонніх присмаків.

Ми не стали зволікати з купівлею і того ж дня дали добро рієлтору. Згодом з'ясувалося, що чоловік господині лежав у психіатричній лікарні. Але на щастя жодних майнових прав на будинок він не мав. Через два тижні всі перевірки закінчилися. Усі питання, що виникли, були швидко залагоджені. Нарешті ми стали власниками довгоочікуваного будинку з бункером.

Ми взяли відпустки у себе на роботах. Нам дуже кортіло пожити хоча б один місяць у нашому власному затишному притулку.

● ● ●

Ми дісталися до будинку лише пізно ввечері. На виїзді з Чернігова ми потрапили в довжелезний затор. Поїздка значно затягнулася.

Нарешті я втомлено припаркував машину у нашому подвір'ї. Ми одразу ж пішли спати в будинок. Галя постелила велике двоспальне ліжко. Я відчинив вікно навстіж. Навкруги було дуже тихо і темно. Ми звалилися в ліжко та миттєво заснули.

● ● ●

Рано вранці я прокинувся цілком собі відпочивши та у доброму гуморі. Давалися взнаки дихання здоровим сільським повітрям. Галя все ще спала.

Я вийшов на подвір'я і з задоволенням потягнувся. Мене на мить засліпило яскраве сонячне світло. Я вмився та напився води з криниці, розташованої біля входу в будинок.

Я пройшовся ділянкою. Присадибний город був великим, але досить таки доглянутим. Росли малина, полуниця, помідори, огірки, цибуля, морква і зелень. У кінці городу був невеликий садочок з десятком яблунь та груш.

Я сів на невелику дерев'яну лавку і заплющив очі. Так я просидів десь з пів години, гріючись на Сонці та з насолодою дослухаючись до співу пташок.

Згодом я повернувся до будинку та почав розвантажувати машину, переносячи сумки до входу в підвал. Було дуже спекотно. Я часто зупинявся, щоб перепочити й попити з колодязя. Вода була така чиста та смачна, що я ніяк не міг нею напитися.

– Сусіде, як справи? – почув я хрипкий голос.