Продовження. Глава 4. Дім

***

Що відчуває людина, дізнавшись, що всі навколо їй брехали? Злість? Відчай? Чи, можливо, страх — від усвідомлення того, що нікому не можна довіряти? Найближчі люди приховують правду, обманюють. Чи відчували ви щось подібне? Мабуть, так. У житті кожного з нас трапляються такі моменти. І ось цей час настав для Ірен.

Дівчину роздирали суперечливі почуття, але найсильнішим серед них був страх. Страх бути винною. Скільки б вона не боролася, їй не вдавалося його позбутися. Відчуття втоми та виснаження знищувало її, обтяжувало, немов кайдани, які неможливо зняти. Кайдани, що скували Ірен, здавалось, назавжди.

***

Під’їхавши до психолога, Ірен припаркувала машину й на хвилину завмерла, стискаючи в руках сумку, в якій ховала знайдений телефон.

Віддихавшись, дівчина вийшла з автомобіля та попрямувала до приймальні. Її, як завжди, зустріла асистентка й попросила зачекати. Ірен присіла та занурилася у власні думки.

За кілька хвилин двері кабінету відчинилися, і дівчина побачила доволі знайоме обличчя.

— Що ви тут робите?! — з ноткою агресії запитала Ірен детектива.

— Я не маю права відвідувати психолога? — проігнорувавши її запитання, відповів він.

— Що тут відбувається? — психологиня вийшла з кабінету, почувши підвищені голоси.

— Нічого, — коротко відповіла Ірен.
— Можна пройти? — звернулася вона до психолога.

— Так, звісно. Ваш сеанс уже розпочався. А вам, пане Ніку, до скорої зустрічі, — з усмішкою сказала жінка.

Це насторожило Ірен. Вона зрозуміла: психолог може розповісти йому все, що вона тут обговорює. Це небезпечно. Навіть не знаючи всієї правди, дівчина мусила захистити себе будь-якою ціною.

«Можливо, варто припинити консультації? Ні, це буде надто підозріло», — подумки сказала собі Ірен.

Потрібно заздалегідь продумати кожне слово — так, аби воно не могло нашкодити їй і щоб ніхто не зміг використати його проти неї.

Прийнявши це рішення, Ірен із фальшивою усмішкою зайшла до кабінету.