Бумеранг

На придорожньому автосервісі, що примостився неподалік залізничного переїзду спостерігалася якась активність. Місце було не надто вдало обране якимось із попередніх власників, тому що знаходилося доволі далеко від міста, і неблизько від траси Е95. Тому черг на обслуговування ніколи не було. В більшості до сервісу потрапляли бідолахи, яких спіткала якась проблема з авто десь в дорозі, неподалік станції. Але траплялися і постійні клієнти, як виняток, що підтверджує правило. Працювали в автосервісі двоє. Майстер, він же орендар, він же начальник і помічник — практикант. Помічників, як правило надовго не вистачало. Молоді хлопці швидко знаходили собі цікавіші варіанти роботи, як тільки-но отримували початковий досвід крутити гайки.

— На, відмий і назад постав, — окинув недбалим поглядом купку деталей, майстер автосервісу Семен Розваляєв.

— Але Семене Павловичу, ви ж сказали, що міняти треба. Говорили клієнтці, що вона дивом до нас дісталася, — здивовано дивився на наставника молодий практикант Аркаша.

Майстер подивився на Аркашу спочатку зі співчуттям, потім недобре примружився і сказав:

— На кой ляд ви ходите у свої технікуми та коледжі? Ти відповідай, відповідай, — майстер пройшов у дальній кут боксу і сів у приварене до стосу автомобільних дисків крісло від старого Лексуса. Закурив і вдав, що чекає на відповідь.

— Будову автомобілів вчимо, методи діагностики, — почав перераховувати практикант.

— Головному вас там не вчать, — перебив його Семен Павлович, — як потім заробити на цьому всьому. Ця баба до мене вже другий рік приїжджає. Я з її тачки лазню на дачі збудував. Дасть бог і на басейн зберу.

У боксі стало тихо, тільки Аркаша хлюпався в солярці, старанно відмиваючи деталі.

— Економніше там! — крикнув майстер, — намочив, протер і досить.

Семен Павлович докурив, зажбурнув недопалок у м'яте відро і смачно потягнувся. Похрумтів кожним хребцем спини та шиї. Раптом хруснуло трохи голосніше, ніж звичайно, дзвінко так. Аркаша повернув голову на звук і побачив, як його наставник падає разом із кріслом під столик із токарним верстатом.

— Семене Павловичу! — Аркаша кинув у таз із соляркою деталь і побіг на допомогу начальнику. Той лежав, задерши ноги вгору і стогнав у проміжках між лайкою.

Практикант Аркаша допоміг йому підвестися і майже дотягнув до своєї машини. Всадив майстра на попередньо відсунуте на максимум і відкинуте переднє сидіння, і повіз до міста в лікарню.

— Це вам ще пощастило, Семене Павловичу, — монотонним голосом промовляв черговий травматолог, заповнюючи карту.

— Ага, фартануло так фартануло, — криво усміхнувся майстер. Шия його була зафіксована спеціальним бандажем, а ліва нога забинтована в гіпс.

— Ось вам список ліків, візьмете в аптеці на вході. В інших такого не знайдете. У вас дуже непростий випадок.

Потім лікар перейшов на шепіт і додав:

— А за гіпс та бандаж можете на місці розрахуватися.

– Скільки? — посмішка з обличчя Розваляєва миттю зникла. Лікар назвав суму і Семен Павлович нервово заморгав.

— Не хвилюйтеся ви так. Я ж використовував найміцніший, гіпоалергенний гіпс та бандаж швейцарського виробництва з регулюванням висоти і вентиляцією. Уявляєте як у таку спеку у звичайному?

Семен Павлович мовчки відрахував потрібну суму і буркнувши слова подяки, вийшов із кабінету. На подив нічого не боліло. "Напевно, диво пігулки діють, про які костоправ втирав", — подумав майстер і відчинив двері аптеки при виході.

— Леоніде Львовичу, а ви впевнені, що при забитті литки та незначному розтягненні м'язів шиї потрібні були гіпс та комір Шанца?

Травматолог мовчки глянув на молоденьку медсестру, задумливо потер підборіддя і, махнувши рукою, відвернувся до вікна.