4. Політ навпаки або Обережно, повітряні ями!

Свої страхи легко приховувати, коли не бачиш їх джерело. А коли воно – на відстані витягнутої руки, то прикидатись вже не так просто. От і Уля, побачивши невеликий літачок на міні-аеродромі за містом, якось не дуже побаченому зраділа. Навіть те, що Нік поряд зараз не особливо гріло. Тим більше, судячи по його рваних рухах і бігаючому погляді він і сам побоювався, хоч йому це точно не вперше і навіть не вдруге. 

Та коли Уля побачила їх знервованого пілота, то зрозуміла, що всі її страхи досі були квіточками. Бо знервований пілот то, певно, ще гірше хірурга, в  якого трусяться руки, чи медсестри, яка боїться крові. 

“Це нормально, він завжди такий!” – тихо сказав Нік і відразу ж зловив незадоволений погляд пілота. 

– Завжди та не завжди! – буркотів той, вкотре обходячи літачок з заклопотано-незадоволеним поглядом. – От понаробляють щось на тих ТО, а мені мучся! 

– Щось не так, Юрійовичу? – здається, стурбованість передається і Ніку. 

– Все не так! Двигуни мені не подобаються, якось вони працюють не так. 

– О, тоді все нормально! Скільки себе пам'ятаю, ви завжди так кажете перед вильотом. – посміхається Нік. 

– Кажу! Але то про інше. То звук, а зараз мені робота щось не йде. Якось не синхронно працюють вони... 

– То ви просто перфекціоніст, Дмитре Юрійовичу! 

– Перфект… що? Ти чого обзиваєшся? 

– Не беріть в голову! До вильоту все готово? 

– Та готово! – махає рукою Юрійович і зі старечим кряхтінням запаковується в кабіну. 

– Ну, що крізь терни до зірок? – показово весело усміхається Нік і подає Улі руку. 

***

Очі Уля розжмурює вже дійсно в небі. І не так все страшно, як видавалось, тільки вуха закладені, відчуття, наче пірнала під воду, як в дитинстві, на морі. Нік теж показово спокійно дивиться в ілюмінатор поряд. Він видається таким зосередженим, що Улі зовсім не хочеться його відволікати нагадуванням про те, що в польоті вони мали б обговорити стратегію і всілякі інші надто приземлені для неба речі. 

Та коли Нік все ж відривається від ілюмінатора, Уля раптом розуміє, що він не зосереджений і не задумався. В його сірих очах, мов не те що нахабний, а скоріше впевнений, що його ніхто не наважиться прогнати кіт, скрутився клубочком страх. 

Улю чомусь це наскільки дивує, що свій власний кіт, тобто переляк, відходить на другий план. Бо страх і Нік Тигр, то як зима і свіже скошене сіно, чи як корова і бізнес-центр – поняття несумісні. Звісно, вона розуміє, що сценічний образ і жива людина – то зовсім різне, однак, хочемо ми того чи ні, а сценічний образ, чи ліричний герой, здаються справжнішими, природнішими і вірогіднішими за “оригінал”. Так і з Ніком. На сцені він – впевнений, мужній, в кліпах розкидає направо-наліво “поганих хлопців” та обіймається зі справжнім живим тигром, в інтерв'ю розповідає, що найгірше для чоловіка – боятись і здаватись. А тут і зараз в тіло Ніка поселили якесь мале перелякане хлоп'я, яке не просто боїться літати, а ще й безуспішно намагається це приховати! 

Та за мить подив витісняється звичайною людяністю і співчуттям. “Що ти ото дивуєшся, давно зубами цокотіла від переляку? Якщо він – Тигр, то це не означає, що немає права злякатися” – бурчить голосом сварливої бабці пакосний внутрішній голосок. 

– Нік, вибачте, що відволікаю, та ми мали стратегію обговорити, пам'ятаєте? Якщо ви зараз згадаєте якісь базові моменти, буде дуже круто. – обережно починає Уля. 

– Що? Вибачте, відволікся. Стратегію, так? Ну звісно, треба обговорити стратегію! – повільно повертається до свого звичного образу Нік і клубочок страху в очах починає поволі розкручуватись і розсерджено кудись відповзати. 

– Так! Мене цікавлять нюанси конференції теж. Який основний меседж ви хотіли б донести, на чому маємо акцентувати увагу? – продовжує Уля, розуміючи, що знаходиться на вірному шляху. Бо дійсно, такі питання будь-кого змусять задуматись та відволіктись. 

– Меседж… ви знаєте, в мене жоден з колишніх спічрайтерів такого не питав. Всі хотіли готовий тезисний план доповіді, а в ідеалі не тільки тезисний, а й вже написаний. 

– В кожного свої особливості роботи. – Уля задоволено посміхається. 

– Мабуть. Або то такі професіонали були. Значить, месендж… Ну основний посил, це використання фольклорних елементів, саме музичних, в моїй творчості, курс на відродження української рок-поп музики, яка надто сильно піддавалась впливам російської, європейської та американської. Моя думка і моє прагнення – робити її більш автентичною, помітною. І справа не тільки в мові виконання, а в мотивах, музичних інструментах, розумієте? І взагалі, Улю, давайте на ти, бо мені складно так близько співпрацювати, і “викати”. 

– На ти? Добре, до мене можна на “ти”... – тепер вже Уля губиться і лякається, бо якщо уявити себе в одному літаку поряд з Ніком Тигром ще можна, то дозволити собі звертатись до нього на “ти” – щось зі сфери фантастики. 

– І ще знаєш що, Улю? – Нік висмикує її з стану роздумів, обережно взявши за руку. – Дякую тобі! 

– За що? – ошелешено питає Уля, та відповісти Нік не встигає, бо їх літачок раптом здригається, мов авто, що влетіло в яму. Тільки от які ж ями в небі?! Це тобі не периферійна міжміська траса, років сто не ремонтована!...