1. Він - Тигр!

Дзвінок мобільного пролунав в просторій, але на вигляд не дуже обжитій кімнаті, вже вкотре. 

– Нік, тобі продюсер вже третій раз дзвонить. Четвертий – вже в двері буде, мабуть. – Високий молодий чоловік років 35-ти роздратовано кинув мобільник на стіл. 

– Хай дзвонить. – Відповів його опонент. Він зі втомленим поглядом блукав по стрічці новин на планшеті. – Виліт тільки завтра. Я відпочити хочу від цього всього. 

– Мені б твої проблеми, братику. Всі жінки країни від 12 до 80-ти з розуму сходять, а ти втомився. 

– Ден, так а толку з цього ніякого. Тільки в магазин вийти спокійно не можу. А так – ти думаєш, їм я треба?

– Ну не я ж.

– Так і не я. Сценічний образ. Ну або ліричний герой. Знаєш що це таке? 

– Якось ти прямо з огидою це кажеш. Не подобається сценічний образ? – Брат не стримав усмішки. 

Нік криво посміхнувся.

– Ага, подобається. Скоро плакатик над ліжком вліплю. 

Мобільний нетерпляче зарепетував спочатку мелодію, а потім і слова: 

"Моя маска – це я!

Твоя маска – це ти!

Разом, тільки разом нам цей хрест нести".

Ми намагались, але не вдалось.

Ми поспішили і вірили,

Та виявилось, що нам просто здалось.

Ми не тим мірилом нашу любов міряли,

Іншим – більше, а ми маєм лиш земну ось.

Моя маска – це я!

Твоя маска – це ти!

Разом, тільки разом нам цей хрест нести.

Завтра настане, коли прийде час

Страшно, якщо воно настане без нас.

Ми повірили в те, чого нема.

Ми повірили, а замість спеки – зима.

– А кажеш, що образ не любиш. Навіть мелодію на рінгтон поставив.

– Хватить зуби скалити, Ден! Я її тільки на робочі дзвінки поставив, щоб бісити починали вже по факту дзвінка. 

Нік дочекався, поки брат вийде з кімнати і все ж набрав ненависний номер. Вислухав спочатку гудки, що ехом відбивались від пустих стін винайнятої ще рік тому, але досі так і не обжитої квартири, а потім кілька секунд потримав телефон подалі від вуха, чекаючи, поки шеф не перестане кричати. Врешті-решт підніс ближче, щоб почути:

– Вона чекає на зупинці. Раджу тобі як мінімум з нею подружитись, а то напідказує такого, що будеш не Тигром, а мокрим котом. А ще в неї батько – Чайка. Чув про такого? Завтра ти летиш з нею. 

"Чортів пилосос!" – прошипів про себе Нік свою улюблену лайку. Кинутий на стіл мобільник жалібно дзенькнув якесь повідомлення. "Хто – вона? Ще мені якоїсь пришелепкуватої дамочки не вистачало тут!".

Уля вже не стримувалась і танцювала на зупинці якийсь тільки їй відомий танець. Ноги в демісезонних черевичках видавали цікавий спектр почуттів. Там, де нога була неприродно піднята на пальчики – все горіло. А там, де пальці торкались замшевого носочка, здавалось, хтось насипав льоду.  

"Ну й вирядилась дурепа! На вулиці вже мабуть всі мінус 10. Але зате я зараз побачу його. Тигра – вживу, а не з постера. І не з телика. Ох! Як це буде? Який він насправді? Такий же, як на концертах? О боже, я його побачу!" – зігріваючий ефект думок не дав Улі замерзнути. Але стрілка його запасу невблаганно наближалась до нуля. Ще й вітрина так недоречно показала їй своє ж відображення. Невисока “пампушечка”, 70 кілограми при рості в 155 см. Недаремно ж її кличуть трохи образливим прізвиськом “Булочка”! 

“Ну побачу, і що? Навколо нього такі стрункі красуні, що мене, він, мабуть, закриє в якійсь гримерці, щоб не соромно було перед людьми! Теж мені, мрійниця!

Чиясь рука обережно лягла на плече.

– Вибачте, ви – Уля?

– Ой, чорт! – Уля відсахнулась в сторону від чоловічої постаті, замотаної в довгий плащ з капюшоном. – Вибачте будь ласка. Я не про вас. Я, так, я – Уля. 

– Вибачте, що вас заморозив. Справи. Ходімо зі мною. 

Чоловік привітно подав руку. Уля недовірливо протягнула свою, а потім чомусь відсмикнула її і сховала в кишені. 

Тільки в величезній, але практично пустій, зовсім не обжитій квартирі, Уля зрозуміла, що плащ ховає Ніка Тигра, який допоміг їй зняти тоненьке не по сезону ("Зате я в ньому гарно виглядаю") пальто. 

– Ви – Нік? Я так рада, так рада, що ви Нік. Ой, чорт! Я не те... Я хотіла сказати... Я дуже знайомству рада. Нашому знайомству! 

– Ви крутий спікер. Як мастер Йода. – Нік не зміг стримати посмішку. За посмішкою він марно намагався приховати роздратування. "Як, ну як, довбаний пилосос, ця дамочка буде моїм суфлером?! Вона ж два слова не зв’яже!" 

Уля марно намагалась сховати обличчя. Палаючі щоки були красномовніші за слова. Вона знічено присіла на край шкіряного стільця. "Ну молодець! Зразу видно майстриня слова!" – зло палахкотіла дівчина. "Але він такий... такий крутий! Ох, я не знаю, чи зможу в його присутності не те що говорити а думати".