Коробочка заварних тістечок

— Де в цій квартирі знаходиться мед? — подруга досліджувала кожну шафку на моїй кухні в пошуку результатів праці бджіл та пасічників, але все було марно. Заповітної баночки тут не було й близько. Та й звідки їй взятися?

 — Ніде. Ти ж знаєш, що я його на дух не переношу, — морщуся від однієї тільки думки про цей солодкий в'язкий продукт. Для багатьох здивування, як це я, любителька солодкого, не люблю мед? Але мене буквально вивертає від нього. — А лимони з імбиром на дверцятах у холодильнику, — продовжила я, вже наперед знаючи, що кислим цитрусом мене буквально загодують.

Шатенка одразу метнулась у бік великої побутової техніки, вивуджуючи звідти тільки розпочатий фрукт. Про мою любов до цитрусових вона знає не з чуток. Але чомусь лимони я вживала тільки під час хвороби та рідко просто так. А ось апельсини чи мандарини будь-коли могло закортіти з'їсти.

Спостерігаючи за кожним рухом подруги, яка знаходиться в мене всього п'ятнадцять хвилин, ловлю себе на думці, що та чимось стурбована. Рухи різкі, і сама вона виглядає трохи нервовою. Мені це не подобається, але питати, в чому справа, поки що не наважуюся. Сподіваючись на те, що, як вона нарешті сяде і почне пити чай, сама все розповість.

Нарізавши кілька кілець і поділивши кожне на половинки, Вероніка частину поклала на невелику тарілочку, що дістала з настінної шафки, а частину розкидала по наших чашках з чаєм. Все це вона поставила на стіл, за яким сиділа я, не забувши розставити там всілякі смаколики. Роні привезла кілька пончиків та різного печива. Буквально відчуваю, що майбутня розмова мені не сподобається.

— До речі, Лісо, ти ж їдеш до Артема на день народження? Він запрошував, — сідаючи за стіл навпроти, Кузнєцова намагалася стримувати себе і не видавати свого нездорового інтересу, адже в неї насправді були свої мотиви та причини цікавитися цим питанням.

— Не знаю ще, наразі я хворію, — щільніше кутаюсь у теплий махровий халат, уже здогадуючись, куди хилить подруга. І моя інтуїція мене явно не підвела. Розмова мені вже не подобається. — Макс теж там буде, — констатую, а не питаю. Звісно він буде, як інакше.

— Так, він же найкращий друг Артема, — підтверджує мої слова подруга, а я хапаюся за гарячу чашку, зігріваючи руки, що постійно мерзнуть.

— Виходить, я нікуди не їду. Привітаю його телефоном, — обережно відпиваю напій, намагаючись не обпектися гарячою рідиною. Розумію, що все це безглуздо і поводжусь я, як якийсь дурний підліток, але я просто не знаю, як дивитися хлопцеві в очі після того, що сталося між нами на останній літній вечірці, коли всі вирішили зібратися нашою компанією. Було це декілька місяців тому. До речі, справа не тільки в цьому, інакше все можна було б просто списати на алкоголь та веселий настрій. Але був ще один момент, що стався після, коли наступного дня, залишившись наодинці й, не перебуваючи під впливом випитих коктейлів, я зрозуміла одну річ, що дуже шокує навіть мене.

— Серйозно?! — шатенка аж випросталася, почувши таку відповідь. Хоча, вона була цілком очікувана. — Гаразд, відмазка на завтрашню тусовку в тебе є, ти справді хворієш. Але ще цілих два тижні, і ти явно встигнеш вилікуватися до того часу, — стала голосити Вероніка. — До того ж негарно так робити з друзями. Ти й так відділилася від компанії через те, що ви з Максом бігаєте одне від одного, як діти малі!

— Ми не бігаємо одне від одного, Роні, — вимовляю втомлено і прикриваю очі, щоб втихомирити роздратування, що наростало. Адже ми справді не бігаємо. Я просто намагаюся не з'являтися у полі його зору. А точніше, я перестала ходити на вечірки й майже не спілкуюся з хлопцями.

— Так, ви не бігаєте. Ти його уникаєш, якщо бути точніше, — розплющую очі, зустрічаючись з подругою поглядами й бачу в них осуд. Кумедно, адже вона засуджує мене, не знаючи всього. А мені не хочеться їй про це розповідати. Навіть якщо зрозуміє, навряд чи допоможе.

— Вероніко, що ти від мене хочеш? — дивлюся на подругу, не приховуючи свого роздратування. Зараз мені найменше хотілося говорити про Максима та наші стосунки. А точніше про те, чого навіть немає. Я вже і зовсім була не впевнена, що ми все ще друзі, адже якось все по-дурному виходить.

— Я хочу, щоб ти нарешті припинила бігати від хлопця та поговорила з ним, Алісіє! — знову вигукує подруга, але заспокоюється, видихаючи. — Слухай, правда, перестань поводитися як школярка. Те, що сталося між вами на тій вечірці…

— У тому й річ, Роні, — перебиваю подругу, не давши їй договорити. — Не в тому, що сталося на вечірці, причина. Точніше... Не вся причина лише у цьому.

— Тоді вам варто поговорити. Бо сказати обом є що. Коротше, я говорю Артему, що ти будеш і це не обговорюється, — тон, який не приймає заперечень та відмов. Дівчина завжди користувалася ним, коли їй було щось потрібно і заперечити справді ставало складно.

— Ні, Роні. У мене робота, — дурна відмазка, але придумати щось краще в мене не вийшло. Через хворобу голова боліла постійно і мислити нормально ставало складно. Та й подругу все одно було не переконати. У неї вже ніби пунктик якийсь з'явився: будь-що змусити своїх друзів поговорити.

— Ти знущаєшся? Лісо, це вихідні дні, яка робота? Загалом вибирай: або ти йдеш на день народження Артема, або я влаштовую вам з Максом несподівану зустріч. Я це можу, ти знаєш.

— Зараз я знаю, що ти шантажистка.

— Вибір за тобою. До речі, Макс питав про тебе.

***

Орендований на околиці міста невеликий котедж зібрав близько двох десятків людей. Усередині будинку голосно грала музика, а гості пили та веселилися, не забуваючи при цьому про іменинника, час від часу проголошуючи якісь промови на його честь. Святкування тривало вже близько трьох годин і були ті, хто помітно захмелів від випитого алкоголю. За вікном на місто давно вже опустилися сутінки, а з неба падали клапті снігу, покриваючи ними землю.

Будинок був двоповерховим і знімався з розрахунком на те, що тут же можна буде залишитися і переночувати, адже на другому поверсі було кілька спалень. Щоправда, такі плани поділяли не всі. І першою серед таких була, звичайно ж, я. У моїх планах було втекти звідси вже найближчої години, якщо не ще швидше. Свій обов'язок я виконала: іменинника привітала, з друзями побачилася та поспілкувалася, навіть випила, хоча присягаючись обіцяла собі цього більше не робити після літньої вечірки. Але не хотілося ображати друга, та й думала, що, хоча б так все ж таки зможу розслабитись. Ось тільки, на мій превеликий жаль, цього не сталося. Куди б я не пішла, скрізь неминуче або проходила поряд із Максимом, або зустрічалася з ним поглядом.