Букет

- Доброго дня, - почув Руслан приємний жіночий голос. - Мені Вас рекомендували як найкращого у місті майстра. Я хочу замовити ліжко до спальні, - повисла пауза. Руслан чув тільки звук прискореного дихання у слухавці.

“- Сходами біжить, чи що?” - подумав він, а вголос промовив: - Коли зручно, щоб я приїхав на замір?

- Я готова хоч зараз, - дивним голосом відповіла жінка.

- Зараз не вийде, - за звичкою вдавши заклопотаність, сказав Руслан, а ось годині о сьомій вечора було б чудово.

- Тоді чекаю, пишіть адресу.

У Руслана прямо під час розмови дозрів у голові план зустрічі з Каріною. І для дружини нічого вигадувати не треба. Ось вона, реальна нагода законно звалити. Та ще й увечері. Заразом можна перевірити одну підозру.

Руслан, задоволено усміхаючись, з'явився в одвірках кухні.

- Хто дзвонив? - з несподіваним інтересом звернулася до чоловіка дружина.

- Та ось користуюся я в місті популярністю, виявляється. Замовлення накльовується. Тож я ввечері працюю.

Руслан спробував відірвати шматок м'яса від яловичої кісточки, тільки витягнутої з каструлі з киплячим борщем. Витівка не вдалася і він, махаючи обпеченими пальцями, поспішив у ванну, від гріха подалі.

   Руслан вийшов трохи раніше і, поки їхав до клієнтки, набрав номер Кирила. Вони ще минулого тижня з ним домовилися, що за першої нагоди здійснять задумане. Момент трапився більш ніж підходящий. - І вовк ситий і баран цілий, - радів Руслан. Не зрозуміло було лише до когось із цих двох тварин він відносив себе.

   Двері Руслану відчинила молоденька дівчина, яка зовні нагадувала актрису з фільмів для дорослих. Одягнена вона була в короткий напівпрозорий халат, з-під якого виднілися мережива панчох. Довгі шпильки туфель, додавали їй у зрості сантиметрів десять. Руслан окинув дівчину поглядом з голови до п’ят, потім у зворотному порядку, на пару секунд пригальмувавши на півдорозі. - "Срамота", - подумав він, а вголос промовив:

- Добрий вечір. Я дуже поспішаю, де робитимемо заміри?

- Я вас проведу. Ходімо в спальню.

- А що з цим ліжком не так? - сухо запитав Руслан, переводячи погляд з нового дорогого ліжка на годинник.

- Скрипить, - розвела руками дівчина. - Ось спробуйте самі. Приляжте, не соромтеся. - вона, як могла, намагалася нагнати еротики у свої жести та інтонації.

Руслан сів на край ліжка. Потім, сидячи, трохи пострибав на ньому.

- Ніхріна не скрипить, - констатував він, результат експерименту.

- Це з краю не скрипить, а посередині жах як, - закотила очі дівчина.

Руслан, усвідомлюючи всю безглуздість того, що відбувається, перекотився до центру величезного ложа. Те не видало жодного звуку. Чути було лише шарудіння шовкової постільної білизни під атласним покривалом. Руслан не встиг підвестися, як дивна клієнтка опинилася поряд із ним.

- Це напевно, тому що Ви один, а удвох завжди скрипить, - не вгамовувалась вона.

- Дівчино, - почав втрачати терпець Руслан, - по-моєму, Вам потрібен інший майстер. Я займаюся виготовленням меблів. Зайдіть на сайт знайомств, я думаю, там знайдеться багато охочих змастити, аби не скрипіло. А я поспішаю. Вдома чекають дружина та діти, - випалив він, і навіщось додав - Голодні, - хоча дітей у нього ніколи не було.

   Вискочивши з капкана розпусти, Руслан, не чекаючи ліфта, побіг сходами вниз. На ходу він набирав завчений номер напам'ять. Ніхто не брав слухавку. - "Дивно", - подумав він, - "Дарма я не подзвонив Ірі заздалегідь. Сюрприз, називається, вирішив влаштувати. А раптом вона до мами поїхала?" - промайнув у голові здогад. - "Ні, ні, ні, до мами вона тільки у вихідні їздить, і то не завжди. старенька їй так мозок виїдає, що на весь тиждень вистачає. У ванній кисне мабуть, а телефон не взяла. Напевно недавній потопельник став їй уроком", - посміхнувся Руслан,  відзначаючи свої неабиякі дедуктивні здібності. Він згадав, як тиждень тому Ірина лила сльози через те, що задрімала лежачи в ванній з телефоном в руках. Звісно той впав у воду і будучи водопроникним потух назавжди. Руслан їй тоді купив нового. І тепер при кожній зустрічі неодмінно питав, чи подобається його подарунок. 

Цього ж разу, щоб сюрприз вдався на славу він зайшов у магазинчик квітів, недалеко від Іриного будинку і взяв три червоні гвоздики. Руслан був твердо впевнений, що Іра просто божеволіє від цих квітів. А її дивна реакція на них – це просто така форма кокетства.

- І целофанчика більше, будь ласка, я доплачу - сказав він літній продавчині. Та хотіла щось сказати, але подивившись кілька секунд на Руслана лише мовчки кивнула головою.

Гуляти так гуляти, вирішив Руслан і зайшов ще за шампанським та цукерками.

Піднявся на четвертий поверх. Міцніше стиснувши під пахвою пляшку і норовлячу вискочити коробку грильяжу в шоколаді, придивився в темряві до кнопки дзвінка. Просто так навмання тикати в неї голим пальцем було небезпечно. Могло вдарити струмом.

- Ось, що значить у хаті мужика немає, - частенько нарікала Іра, то на тупі ножі на кухні, то на відірвані двері шафки. То на дзвінок злощасний.

Добротний дзвін за дверима, схоже, чув не лише Руслан. На хвилині третій відчинилися сусідські двері. Він повернувся і побачив сивого чоловіка, що висунув голову.

- Хорош дзвонити, немає Ірки. Пішла кудись годину тому ще. Футбол дивитися не заважай. Дзвонить і дзвонить. Дзвонар довбаний, - чоловік сердито зачинив двері.

Руслан був здивований. Зазвичай Іра жила за суворим розкладом. точніше за майже відсутнім. О 17:10 приходила додому зі зміни і до ранку за двері носа не висувала. За винятком вихідних. А тут середина тижня. Що б це могло означати?

Обурений непосильними для його дедукції думками, Руслан вийшов надвір.

- Скільки даремно часу, втратив, - роздратовано подумав він. Ще трохи і додому їхати. Він поклав свої дари на заднє сидіння обшарпаної Волги.