1

Ілько повільно прямував селом. Неспішно чвалав по нагрітій асфальтівці рідної вулиці. А дійсно, куди квапитися? Картопелька уже в погребі. Гарбузи й бурячки зібрані. Огірки й помідори заквашені та замариновані. Ще залишилась кукурудза. Та то не надто великий клопіт. Зважаючи на погожу теплу погоду що видалась цієї осені, він встигне і це пізніше приховати в скирти й кагати для двох підсвинків і однієї корівчини.

По дорозі чолов’яга навідується до місцевої кнайпи. Не те щоб він був такий великий любитель похмелитись. Просто зараз треба трохи збадьорити свої мізки алкоголем. Інакше Ількові буде непросто прожити цей сумній та печальний день і зробити те що він задумав. І та кухоль пива та наперсток горілки що він зараз хильне лиш не надовго вгамує жар його бурхливих спогадів та шкодувань минулого.

А сонце світить яскраво та лагідно. Звичайна оксамитова осінь, де все покрилось багряними тонами і при бажанні в небі можна зловити поглядом невагомі павутинки «бабиного» літа. Та Ілька вся ця вереснева феєрія якось мало турбує. Він зараз переймається одним. Чолов’яга старається, непомітно для інших, створити букет. Оберемок опалого листя, звичного для інших й особливого для нього та ще для когось…

З біса, як все це давно було і як все це яскраво вкарбувалось в його пам'ять. От де косу поклав, котрою вчора город косив, й не пригадає, а її посмішку з пам’яті ніяк не зітре. Та це й не дивно. Спробуй забути ці спокусливі вуста, відьмацькі очі й звабливий голос? Ілько ладен заклястися на все найдорожче що у нього є, що це не можливо. Він не раз намагався це зробити. Не вийшло. Не вдається викреслити зі свого життя те що у ньому було найважливіше – кохання. Не можна забути про той дарунок долі котрий вона тобі дала і який через власну дурість ти не зміг гідно оцінити й зберегти.

А сонце сіяє, пташки співають, легкий вітерець шелестить опалим листям. Ілько підбадьорений стаканчиком оковитої прямує своїм шляхом крадькома вибираючи пожовклі листки для букету. Те що робиться в його голові не дано пізнати найкращим психологам світу. Він просто не розкажи їм про свої думки, печальні й смутні. Не зізнається ніколи, що саме давні спогади спонукають його до цієї мандрівки. І якраз цей день колись був найважливішим для нього.

Хвіртка цвинтаря різко заскрипіла нав’язливо нагадуючи про його старість. Та бодай би її… Ілько й так знав що йому не довго вже залишилось на цьому світі. Кості ломило кожної ночі, та й ноги уже були не ті. Але ця оксамитова осінь. Цей багряний вересень. Дідько, все так як було тоді, коли він вперше і востаннє закохався. Вперше і в останнє. Вперше і в останнє в своєму житті…

Ну от не знущання долі? Закохатися коли тобі ледь виповнилось шістнадцять. Коли ти наївний підліток. Коли в штанах грають гормони. Коли ти просто неосвічений бовдур. А перед тобою вона. От та що снилась тобі уві сні. Та про котру ти мріяв й бажав. Та, котра здається одним поглядом готова звести тебе з розуму. І все це просто тому що це вона. Єдина, неповторна, омріяна й жадана.  

Ількові й досі соромно згадувати той вихор неоднозначних емоцій котрі він відчував щораз бачачи її. А Наталка безумовно була незрівняним дівчиськом у їх класі. Не те що в школі, у всім селі. Ну хто ще у них міг з дівчат таким похвастатися? Пухнасте русяве волосся, блакитні великі очі, гострий хвацький носик і рожеві звабливі щічки. А головне характер дикої неконтрольованої кішки-пантери.

Він був закоханий в неї з восьмого класу. Ну банально сказати, але тоді в Наталку не можливо було не закохатися. Після літніх канікул дівчина неочікувано перетворилась на справжню кішку. Фігура гнучкої пуми. Погляд грайливої тигриці. Полос муркітливий, владний і манливий як у левиці. І поведінка спритного та хижого леопарда від якого не заховатися, не втекти, не врятуватися.

Та він і не ховався, не втікав, не думав про порятунок. Ілько закохався в однокласницю з тою шаленою пристрастю на яку лише здатен п’ятнадцятирічний хлопчак. Вперше в своєму житті, палко, щиро й віддано. Якось враз дівчина заполонила душу й серце парубка, зайняла всі його думки, мрії і фантазії. Вона стала тим без кого він не уявляв собі подальшого існування.

Сором’язливий та нерішучий Ілько довго не наважувався зізнатися дівчині про свої почуття. Та в тій часи і не прийнято було підліткам цього віку говорити про такі речі. Однак частенько так буває, що поведінка й вигляд людей розкажуть про все і краще всяких слів. Так трапилося з хлопцем. В присутності дівчини він раптово перетворювався на недоладного бевзя. Без причин червонів. Не міг витиснути з себе нічого путнього. Був розгублений та схвильований.

Вірно кажуть що дівчата дорослішають значно скоріше ніж хлопці і розпізнають несміливі прояви юнацького кохання майже миттєво. Не стала виключенням з цього правила і Наталка. Поки Ілько губився в здогадках про причини своєї недоладної поведінки вона швидко збагнула що й до чого. Більше того, однокласниця якось сама підійшла до юнака й викликала його на відвертість.

Ніяковіючи і соромлячись хлопець все таки зізнався однокласниці в коханні. З тих пір вони стали парою. Весь навчальний рік просиділи за однією партою. Разом робили уроки і гуляли у вільний час. На танцях в клубі юнак не відходив від дівчини ні на крок, щораз проводячи її потім додому. Нерідко пригорнувшись одне до одного вони мріяли про майбутнє, уявляли його собі, фантазували та планували як будуть разом. Були молоді, наївні, романтичні…

На випускний вечір Наталка була по-особливо красивою. Та й яка дівчина в такий важливий для себе момент має негарний вигляд? Білосніжна весільна сукна, розкішне розпущене волосся, рум’яні щічки від хвилювання й щасливий блиск в очах здатні творити нереальні чудеса. Вони вмить перетворюють звичайну випускницю на незрівнянну принцесу, яка наче випірнула з чарівної казки.