Повний текст

Попри денну спеку у приміщенні було затишно і прохолодо. А ще тут було тихо і спокійно, тож кожен, хто заходив всередину, почувався ніби під Господнім омофором. Перед образами мерехтіли свічки, просторим нефом розповзався солодкавий дух ладану, що змішувався з духом старовини, якими були просочені старовинні ікони та мозаїки на стінах.

Несподівано відчинилися двері і всередину будівлі упав довгий та яскравий сонячний промінь, поповз по викладеній різнокольоровими плитками підлозі. А за мить на осяяній доріжці виникла людська тінь. Двері причинились так само тихо і сяйво згасло.

До храму зайшов молодик – у брунатній сорочці та брюках, із дещо сумним пригніченим видом. Тимофій Кварцяний мав двадцять вісім років, був рудуватим, сірооким, дещо субтельним. Він зупинився, перехрестився тричі і вклонився, а тоді посунув далі, у бік іконостасу. Ступав м’яко, легко, тихо, гейби боявся порушити тишу необережним кроком. Перед самим іконостасом зупинився і утупився пильним поглядом у вирізаний із дерева образ розіп’ятого Христа. Пробіг поглядом по оголеному тілу, зауважив страждальницький вид обличчя Спасителя, звернуті дʼгорі очі.

– Господи, вияви до мене Свою милість, – зашепотів молодик, опустившись перед образом на коліна. – Ти творив дива за життя, творив їх після Воскресіння. Тож сотвори ще одне… Допоможи мені з фінансами. Обіцяю, що завжди буду щедрий з людьми, допомагатиму тим, хто проситиме. Жодного разу не відмовлю нужденному. Господи, перевір мою щирість, прошу Тебе!

Перед образом горіла свічка, залишена кимось із попередніх відвідувачів. Вона сильно скоротилася і опливла, танучи воском під танцюючим на гноті вогником. Дивно було, що храмова служниця, котра ретельно слідкувала за палаючими свічками, не загасила її і не вкинула до цеберки. Що довшою залишається свічка, то більше заощаджується воску. Копієчка до копієчки і стягуються чималі статки. Не дарма ж панотець Федір Востриков так мріяв купити свічний заводик.

Тимофій, попри молодий вік, мав значну ваду – був вкрай азартним парубком. Тож чимало грошей спустив на автомати та спортлото, мріючи вхопити власне щастя за бороду. Гра з удачею так затягнула його, що молодик мимоволі вліз у борги. Барабани крутилися, кульки падали, цифри мерехтіли перед очима, а виграшу – катма. Молодик поволі вгрузав в чималі борги. Дійшовши стану цілковитого відчаю, Тимофій мимоволі почвалав до церкви. Надія випрохати у Бога допомогу привела парубка до церковної паперті.

Свічка навпроти лика Христа раптом почала мерехтіти, розпалюючись все сильніше й сильніше. Здавалось, що знадвору влетіла ціла хмара свіжого повітря, котра наповнила храм чималим запасом кисню. Від того вогонь збільшився, заграв, затанцював на гноті тонкої свічечки, а промені яскраво освітили іконостас, образи та обличчя парафіянина, котрий колінкував біля аналою.

Закінчивши молитися та прочитавши кілька разів Отченаш, Тимофій звівся на ноги. Кинув останнім поглядом на численні образи широкого майстерно виготовленого іконостасу, зітхнув. Та перш ніж піти, витягнув з гаманця купюру і обережно вкинув її у прорізь дерев’яної скрині для пожертв на храм.

***

Коли Тимофій вийшов надвір, в очі потужно вдарив яскравий сніп сонячного сяйва, на обличчя впало літепло погожого дещо спекотного дня. Молодик примружився, на мить застиг. А тоді зупинився, повернувся обличчям до церкви і перехрестився.

Після відвідин храму, Тимофій почувався затишно і легко, так ніби побував на сповіді. Він прошкував широким храмовим двором, розмірковуючи над тим, куди податися далі.

Біля брами стояло двоє чоловіків, тримали у руках пластикові стакани для офір. Один середнього віку, засмаглий, зі згаслим поглядом та обличчям закінченого алкоголіка, зі зламаним набік носом та синцем під оком. Другий – старий дід з довгою сивою бородою, сумними очима та зморшкуватим, ніби виораним залізним плугом обличчям.

Ледве Тимофій ступив до брами, як чоловіки, ніби за командою, простягнули йому назустріч свої стакани. Парубок зупинився, заходився порпатися у кишені. Видобув звідти жменю дріб’язку і кинув його у стакан алкоголіка.

– Спаси вас Боже! – почув замість подяки.

Тимофій почав копирсатися в інших кишенях, намагаючись знайти ще якийсь дріб’язок. На обличчі молодика умить спалахнуло розгублення, змішане з розчаруванням. Нічого не знайшовши, Тимофій був змушений витягнути із кишені гаманець. Розкрив його, заходився роздивлятися, скільки там грошей. У гаманці лежала лише одна купюра номіналом 50 гривень. «Доведеться йти додому пішки», – подумав Тимофій, вийняв купюру і рішуче вклав її у стакан старому.

– Це вам обом. Більше не маю, на жаль.

– Спаси вас Боже! – луною озвався дід, а алкаш лише сухо бухикнув у кулак, певно здивований такою щедрістю.

Тимофій почувався легко і до певної мірі радісно. Так, він оддав прохачам останні гроші, тож йому нічим буде оплатити маршрутне таксі, і напевно доведеться таки повертатися додому пішки. Та його ця невесела перспектива геть не засмучувала. Навпаки, попри усі борги, яких він настягував своїм безглуздим способом життя, Тимофій уважав, що йому не так вже й погано живеться. Він мав квартиру, роботу, друзів. А ці замурзані обділені щастям та долею люди, напевно, не мали геть нічого. Жили в якихось підвалах, існували з чужих офір, харчувалися зі смітників і раділи можливості купити пляшку, адже алкоголь іноді стає справжньою розрадою у безталаннім житті.

Тимофій мимоволі поглянув у небо. Там панувала синя блакить, пливли поодинокі хмари. Мимоволі захотілося усміхнутися, ніби після дуже доброго вчинку. Сонце осяювало його обличчя, від чого могло здатися, що воно оточене справжньою аурою святого.