Глава 25

— Мораксе! — прошипіла я, повернувшись до чоловіка. — Ти хочеш, щоб я твою оту квітку тобі в горлянку засунула?

Цідила крізь зуби й вказувала троянду прикріплену до його плаща. Щось за спиною булькнув Будяк.

— Й ти туди ж? — прошипіла, ступивши в сторону володаря фортеці. — Знайшлась сваха наречену для братика підбирати…

Некромант виставив перед собою долоні, намагаючись стримати мої емоції, а може й захиститися. Наші з Будяком руки натягнулися. Чоловік не хотів пускати мене й піддаватись тій силі, яку я застосовувала, щоб зсунути лорда ректора з місця. Що ж, чергова куля з води, що звалилась на його голову, може й допомогла, але Джаго різко рвонув мене на себе. Я ледь втримала рівновагу й не полетіла до русалок.

Саме в цей момент тоненька ниточка магії, що оповивала мої з Будяком долоні розірвалась. Шкіру обпекло, а нас відкинуло в різні сторони.

— От ця правда життя, — задоволено відізвалась Селенія, — й королівська кров, що деяку магію може пересилити. Не втримати вам цю русалку навіть у магічних сітках.

Хриплий сміх знову залив тюремну камеру. Лоліна скрутилась калачиком, дві сфери з туману так й зависли у повітрі. Я піднесла долоню до обличчя, розглядаючи рани… Таке відчуття, наче я в вогонь засунула кінцівку й ошпарилась, але болю не було. Просто почервоніла шкіра, місцями з капельками крові. На очах вона й затягувалась, залишаючи по собі шрам, що розсікав усю долоню.

— Нарешті, — пробубніла, — давно потрібно цю виставу закінчувати.

Зиркнула на відьму, оговтуючись.

— Він же більше не зможе провернути цей фокус?

— Ні, — відізвалась стара зразу, — трапилось щось дивне.

Моракс прочистив горло й став між мною та Джаго.

— Спокійно, все добре, ми неодмінно розберемося що трапилося, — проказав він з острахом дивлячись на мене. — Принцесо, якщо не хочеш повертатися до Аталісу, ти можеш залишитися тут. Азаріоти сюди не швидко доберуться.

Я підвелась, прикрила очі й пальцями стиснула вологу спідницю сукні. У ту мить залишалось лиш стримувати себе, щоб не побігти у сторону туману й не зникнути у невідомому напрямку, заблукати й не повернутися. Стільки інтриг навколо скромної персони моєї в’ється, що ворогу не побажаєш. І чим то я заслужила? Бо маю частинку емескаліуму? Бо народилась у королівській сім’ї?

У ті миті, неприємні, наповнені образою та запахом крові, горілої плоті, я ледь не заплакала від відчаю й горя.

— Я твій володар, наказую… — єдине, що встиг проговорити лорд Будяк, перед тим, як одна з Мораксових сфер оповила його темним димом.

Але того вистачило, щоб ноги мої підкосилися, щоб у грудях сперло дихання. Того вистачило, щоб остаточно надломити довіру до де Данра. Цілюща вода для сирени й відьми, що слугувала їм хоч якоюсь розрадою, піднялась у повітря й застигнула. Русалки ж з розкритими ротами спостерігали те дивне для них видовище.

Джаго… Коли димка розвіялась, я побачила страшну гримасу на його обличчі. Він беззвучно кричав, якщо то можна так описати, тіло його пробирав справжнісінький дрож. То була агонія. Цівка крові розтеклась по його губах, а очі потемніли.

Моракс зблід і то було страшне видовище, коли моя власні сили ослабли, вода полетіла на підлогу, а стіни затремтіли. Десь в коридорі почулись налякані голоси вартових, відчайдушний крик полонених. Світ сходив з розуму.

— Пробач його, — зненацька вхопив мене за ліктя некромант, — й мене. Я не хотів тобі зашкодити, але й не можу дозволити тобі піти геть.

— Мораксе, ти хоч розумієш, наскільки то низько?

Він зітхнув й наші погляди зустрілися.

— Якщо я зараз не припиню, Джаго помре, — сказав похмуро, — він зараз проживає таке, що постаріє потім на років двадцять й лиш душа Аталісу зможе йому допомогти.

— Звідки мені знати, що це не чергова брехня? — прошипіла я. — Чого я повинна довіряти тобі? А йому?

— Ти потрібна живою… Мені, Джаго… Світу, от оцим двом, — вказав він на сирену й відьму, — всім. Батько голову мені за тебе зітне, а дід, — він важко зітхнув, — що може вкоїти Оріс я навіть боюсь передбачати.

Я вкотре глянула на Будяка й важко зітхнула.

— Не мордуй його, — проказала тихо, — я все одно не пробачу, та й клеймо… Хіба він відмовиться від такої рабині?

— Я попрошу свого вчителя випалити його й зробити так, щоб Джаго ніколи не зміг користуватися магією поневолення, — сухо проказав некромант й махнув рукою. — Та й після мороку навряд брат зможе тобі щось наказувати.

— Ох, як любо з вашої сторони, — фиркнула я й склала руки на грудях. — Сієте пелюстками рідкісних троянд направо й наліво.

Моракс не відповів. Він глянув на вартових, що ввійшли до камери.

— Віднесіть лорда ректора до південної башти, — скомандував він, — до кімнат вчителя.

Чоловіки кивнули й підхопили кволого Будяка під руки. На нього глянути страшно… Джаго висохнув й перетворився ледь чи не на тростинку, він ще щось мимрив, а з очей його текли криваві сльози. Видовище пробирало мене жалем й відчаєм, так, що я ледь не пробачила бідолашному, але… Зібравшись, відвернулась. Й так розбите серце заболіло. Споглядаючи безлад, прикованих до стіни русалок, мене пробирав дрож. Я розуміла, що закохалась.