22.1

— Ритуальні руни, — важко зітхнувши, мовив Каявен.

Він обережно забрав камінь з моєї долоні й поклав назад у мішечок. Що Джаго, що Моракс зблідли в одну мить.

— Вона… — прохрипів ректор академії, — одна з ключів до їхнього повернення?

Останні слова він прошепотів, наче не вірив в те, що відбувається.

— Так, як і ти, батьку, — додав некромант, зупинившись неподалік.

— Пророцтво, — сухо мовив Каявен, випрямившись, — рано чи пізно воно повинно справдитись. Та темна глуш лиш тимчасово стримувала пропащих архімагів.

— І хтось дуже повірив у ті слова божевільного пиятика, — пробубнів Будяк, важко зітхнувши, — настільки, що викрадав людей, створював… Підмінників, от тільки чому викрадених відпускали на волю?

— Емескаліум, — похмуро додав Моракс.

Врешті він не витримав, підійшов до однієї з шафок, що стояли неподалік ректорського столу й почав порпатись в них. Мене ж настільки дрож пробрав, що я боялась щось сказати. По спині пройшлись сироти. Десь я чула про той емескаліум… От тільки де? Чи не в розмові батька з радником?

«Я впевнений — носій емескаліуму у нашій родині є», — промайнули слова Ейри в голові.

— Я не знаю, що то таке, — нервово ковтнула, — але тато казав, що він може бути його носієм.

Каявен відібрав у Моракса пляшку, яку той знайшов серед стосів паперів, учнівських робіт, всього того хаосу, що накопичився у Джаго, як професора за останній час. Певно сховав Будячок собі заначку, щоб все ж перевірити писання адептів, а тут некромант все віднайшов. Сам лорд ректор дивився на родичів спокійно, наче то його не стосувалось.

— Що відбувається? — спитала я в лорда ректора, зазирнувши йому в очі.

— Ще одна легенда ожила, — тихо відповів він. — Дуже древня, настільки, що рада башти архімагів вирішила, що то все нісенітниці й вилучила всі можливі згадки з рукописів.

Я хмикнула. Незадоволений Моракс опустився в крісло, Каявен же поставив пляшку з бурштиновою рідиною біля себе й важко зітхнув.

— Емескаліум — явище, яке виявити важко, але… Це частинка особливої магії — поєднання всіх можливих стихій, — де Данр старший глянув на мене, — нас викрадали, обрали для ритуалу повернення архімагів, себто, є вірогідність, що емескаліум десь глибоко сидить в магічному резерві.

— А… Ми можемо ним користуватися? — я ще раз роздивилась дивні руни на пальцях, що наче свіжими чорнилами написані.

От тільки чорнила ті висихають, як і вивітрюється дія магії артефакту, вмить ті лінії починають зникати, зливатись з блідим відтінком моєї шкіри.

— Якщо Ейру Акву справді викрали темні маги, не думаю, що його відпустять, — пробубнів Каявен, провівши рукою по каштановому волоссю, — якщо вірити теорії мого древнього вчителя, то якщо в тебе є ця частинка, в батьків її точно не буде. Коли діти народжуються, вони забирають частинку сил від матері та батька, так і створюється магічний резерв, джерело… Але це ламає тоді наявність емескаліум в мене, я ж батько оцих двох розбишак, і тут або вже років тридцять роги ношу, або всі теорії професора — нісенітниці.

— Останнє, — сухо відповів Джаго, потягнувши мене за собою, — я наші кровні зв’язки перевіряв. Кілька разів, — виказав він, опустившись в крісло й прикривши очі. — Якщо ж справді прийшов час повернення архімагів, тоді Ліреї не можна відходити від мене ні на крок, — він підійняв наші скріплені долоні. — І то один з найкращих способів.

— Що там твоя морська бранка-відьма наспівала? — повернувся до Моракса Каявен й склав руки за спину, — може оженишся з нею? Так у своїх темницях її тримаєш, вірною рабинею зробив.

Некромант скривився, наче вкусив шматочок гнилої риби.

— Май совість, батьку, — пробубнів він, — а руки… Що ж, потрібно, щоб Джаго з Ліреєю завітали до Темної фортеці, і тоді я змушу її змінити формулу заклинання.

— Мораксе, — закотив очі Будяк, — от нині чудовий час, щоб посунутись на твій край світу! У Ліреї завтра перший іспит, і його контролюватиме вартовий замку. Ми так на еліксирах діда тримаємось ледь-ледь…

— Ну так не треба було волати про те, що вона твоя наречена й торкатися її руки! — знизав плечима некромант й відкинувся на спинку крісла. — От тільки побачив своїх двох серцеїдок, і вже злякався… Де тільки Аріелла ділась? Її не вистачає й от буде відбір наречених для Будяка. Конкурс перший: впади замість нього у будяки, а фінальним завданням — спробуй побороти Лірею Акву де Ран з її потенціалом стихійної магії, й можливою частинкою емескаліуму.

— Аріелла? — задумався Каявен. — От тільки, сину, не кажи, що ти з нею здибався…

Від недоброго погляду батька Будяк почервонів, а я прочистила горло. Невже наша інтриганка наслідила в інших королівствах та імперії?

— А… Якщо в мене відберуть оту частинку? Що тоді буде?

— Ти помреш, — похмуро заявив ректор й затарабанив пальцями по столу. — Мій наставник казав, що його вчитель знав людину, над якою провели подібний експеримент, тоді руйнівною хвилею знесло всю лабораторію, а викид магії списали на стихійників.

— Аріелла… Аріелла, — продовжував Каявен.

Він почав ходити туди-сюди по кабінету, заклавши руки на спину. От хто істинний носій цієї звички, а сини його, вочевидь, люблять наслідувати жести батька. І в ті моменти мені якось моторошно стало. Я зніяковіла. У двері постукали. Цезаріус влетів першим, а слідом за ним, та, про кого згадувалось.