Глава 22

Моракс ледь втримався на ногах від чергового удару Каявена. Батько його нині лютував й на жарти про голубів відповідав грубо. Я жалась до Джаго, ховаючись від усіх незгод світу, тієї бурі, яка нависла над нашими головами. Поцілунок… Він божественний! При думці, щоб повторити його, клеймо володарки ожило, а лорд ректор зіщулився. Довелось з острахом перемкнути увагу на лютого Каявена. Останній сьогодні явно не в настрої, все так й шипить на своїх дітей, як той змій. Джаго розповідав, наче Каявен сама загадка. Він рідко з’являвся на горизонті та працював найманцем, зрікся титулу, ледь вижив після зустрічі зі своїм підмінком. В цілому чоловік вселяв в мене страх. При одному погляді на нього, тряслись коліна.

— Я ж просив тебе жарти облишити, — сухо мовив Каявен й сів у крісло напроти нас. — Час для серйозних розмов! Як розумію, Бейріат своїх дівок сюди направив…

Джаго потягнувся, змусивши мене підняти руку слідом за ним, а потім пригорнувся, наче звір, що шукав тепла у зимову пору.

— Так, — кивнув ректор, — довелось розповісти про заручини з Ліреєю.

— Правильно, — кивнув Каявен, — зв’язок Ліреї з нашою сім’єю змусить Гільдію подумати про виконання контракту. Зазвичай такі замовлення не приймаються, ціну ж приховали…

Помітивши мій смуток, чоловік постукав пальцями по столу й змінив тему. Моракс плентався туди-сюди, задуманий й заклопотаний.

— Ти ж догадуєшся: Прісциллу відіслали в Аталіс тільки через те, щоб вона не пленталась близ імператора. Кажуть: хотів її володар за фаворитку взяти, та імператриця втрутилась.

— Батьку, проблеми небесного престолу мене не цікавлять, — пробубнів де Данр.

— А дарма! Ми нащадки однієї з гілок влади, і якщо я від титулу відмовився, а мати ваша повелась на казочки князя, то це не значить, що можна забути про походження і предків.

Декілька митей я не дихала, переварюючи все те, що трапилось. Про де Данрів серед аристократів ходило багато пліток, але про їх причетність до сімей правителів світу ніхто не казав. Хоча… Підказка на поверхні — магія іскри. Не кожному вона дається.

— Ми якісь там двадцяті чи тридцяті у черзі до трону неба, — фиркнув некромант, — який сенс грати в імперську політику? Он у водному королівстві правитель зник, ось це мене бентежить найбільше.

— Замовлення на пошуки Ейри Акви Гільдія отримала теж, — Каявен глянув на мене й дістав з-за пазухи оксамитовий мішечок, — королева бажає чоловіка знайти, і навіть підозрює в його зникненні підмінницю.

— Що? — вирвалось з горлянки.

Я декілька разів кліпнула, не вірячи черговому повороту долі.

— Не тільки в зникненні, а й в можливій смерті, — додав чоловік нічого не соромлячись, — пташечки мені такого наспівали, що тобі краще з Аталісу не висовуватись й сидіти он біля лорда ректора.

Він вказав на наші з’єднані руки й похмуро посміхнувся, намагаючись хоч якось розрядити атмосферу. Вільна долоня Джаго стиснулась в кулак. А я не встигла відійти, як Каявен дістав темний камінь й попросив торкнутись його, поклавши поруч.

Моракс аж свиснув від здивування, Джаго не промовив ні слова. Я ж з недовірою глянула на незнайому річ й важко зітхнула.

— А це необхідно?

— Так, — Каявен склав руки на грудях й став очікувати, — то нам допоможе дещо дізнатися, потім розповім свою версію.

Що ж… Спалах чорнильного сяйва опустився на пальці, тільки як торкнулась холодної поверхні каменю. Тут же проявились невідомі символи-руни, якісь кола й крапки. Некромант же щось прохрипів і вхопився за спинку крісла, де сидів Каявен. Похмурий Будяк вдарив кулаком по столу. Я ж нервово ковтнула.

— І що то все значить?

Здавалось, що я чую далекий звук хвиль на пляжі неподалік академії, не зважаючи на закрите вікно й відстань, настільки стало зненацька тихо.