21.1

Я не знаю, як втрималась і не прибила лорда ректора хвилею морською на місті. Втім, коли ми ввійшли до його кабінету, на його голову вилилось відро води. Я ж залишилась сухою й чистою і… Злою!

— Що це було? — прошипів мокрий Будяк.

— Недостатньо, — буркнула і клацнула пальцями.

Чергова порція стихії окутала чоловіка зненацька. Йому тільки й залишалось приймати сувору реальність. Захотів офіційно назватись моїм нареченим, тоді хай не ображається.

— Ліреє, — прошипів він, — досить! Мені потрібно провести заняття у твоїй групі, потім — піти до старшокурсників.

Вода знову хлинула на чоловіка, змусивши його глибоко видохнути, потім — протерти очі. Зненацька спійманий, виглядав Джаго кумедно.

— Мені теж треба навчатись, — спокійно мовила, зберігаючи холоднокровність, — а не ось це все, — зиркнула на сплетені руки.

Тепер над долонями засяяли фіолетово-золоті нитки магії.

— Дуже радий, — медовим голосом промовив ректор, — що ти нарешті вирішила згадати про навчання.

Фиркнувши, відвернулась, настільки, наскільки то можливо. Хай-но ще прийде час… Буде думати, як позбавитись магії відьми, а й заодно мене.

Будяк підійшов до столу, змушуючи крокувати за ним та дістав сухі папери й поклав у скриньку.

— Добре, що хоч розуму вистачило зачаклувати кишені, — буркнув чоловік й потягнув мене за собою до спальні, — хутчіше, де Ран, треба переодягтись, я ж не можу ходити перед студентами мокрим?

— Можете, лорде, — хижо посміхнулась, — якщо такі реверанси перед адептами робите, то й ходити у вологих одежах не соромтесь.

Побажала йому ще вдаритись головою об двері, але клеймо володарки не відізвалось. Дивно… Хоча, не часто я й ним користувалась й майже забула про ту особливу руну за всім виром подій.

Пізніше, після того, як я провела день у його компанії під зацікавленими поглядами всіх, хто тільки траплявся на шляху, хотіла наказати Будяку втопитись. Аталіс гудів, мов той вулик, нові пристрасті тепер вирували тут й де там стояли поряд ті плітки про моїх фрейлін. Старша близнючка нині ще досить лежить у крилі лікарів, а молодша прикинулась тінню. З ними я не перетиналася, як і з генералом, що на час нездужання його дочок оселився у гостьовому крилі. Джаго не підпускав до мене нікого.

— Ваша Високосте, — прошипів чоловік, коли вода з кубка плеснула йому в обличчя.

Будячка після довгих лекцій мучила спрага, я ж скористалась моментом. Він дістав з кишені хустинку й витер лице.

— Яка я вам принцеса, лорде ректоре, невже ви не бачили ту жалюгідну копію, що нині тепер забрала мій титул й життя, — виказала я, зазираючи в ті безсоромні очі.

Його мучили водною стихією, мене — минулим й згадкою про трагічну долю.

— Ти не розумієш, — процідив крізь зуби, — що таке азаріоти, не розумієш всю небезпеку, — зненацька вказав на свій робочий стіл, — он, нові адептки знаєш від кого підтримкою заручились? Прісциллі сама імператриця небес листа написала, а Єлені — імператор на пару з князем, згадують старі борги мене й батька.

— І?! — вирячилась на нього й трішки нахилилась вперед. — Мені з того що? То ваші колишні, боїтесь, що перестрінуть в темному коридорі?

— Так! — вискалився він. — Боюсь! Мені вистачило випадку з Єленою, отієї брехні…

Лайка злетіла з вуст Джаго і тепер я стояла, мов холодною водою облита.

— Ти не знаєш, що це таке, коли дівчина звинувачує тебе в такій багнюці, а ти її навіть пальцем не торкнувся, я ледь свою невинуватість тоді довів, — важко зітхнув й нахилився до мене, — часи нині не прості, що в мене, що в тебе, треба триматись разом.

— О так, — прошипіла, випнувши груди, — куди ще гірше! — зиркнула на з’єднані руки. — Не могти нормально ні помитись, ні змінити сукню.

— Моракс скоро повернеться, — пробубнів архімаг, — він обіцяв дізнатись, як змінити те закляття на нашу користь, щоб ми могли від’єднатись, хоча б на ніч.

Не знаю, що саме найшло на Будяка тієї миті, який шалений скат його вжалив, але він нахилився до мене та поцілував. Іскри завирували поруч й кремезний ректор навіть оком не повів, коли я зі всієї сили вдарила його кулаком в груди. Певно не туди потрапила, куди цілилась. Вільною рукою він підтягнув мене за талію, змушуючи обурено зойкнути. Він пах апельсинами й то збивало всі думки. Плутало нитки у канві життя, і я забувала про наміри вдарити його ще…

Врешті, коли змирилась, двері ректорського кабінету зі скрипом розчинилися.

— Лорде… Ой… — почувся голос Цезаріуса.

— Що там?! — Моракс застрибнув слідом.