Глава 20

Ми йшли потаємними коридорами замку, боячись пробудити його жителів. Королівські палати матінки я знала як своїх п’ять пальців, але не обійшлась без допомоги шпигунів Моракса. Чи буду я їх видавати? Звісно ж ні. Ще тільки з годину тому батько Джаго — Каявен де Данр віддав мені копію угоди між азаріотами й… Королівським радником! Тим самим, якого я перетворила в статую. Зняла прокляття на свою голову, називається.

Взагалі знайомство, якщо його можна так назвати, з родиною Джаго завершилось одними лиш несподіванками… Виявилось, що Бейріат ледь на дух виносить мого батька, бо той колись потопив його кораблі, а ще допоміг викрасти з небесних палаців красуню, що нині у головному клані океану — Тріані править разом зі своїм чоловіком. Матінку, чи варто її називати Кайлою? Королеву, одним словом, він не любив через політику двох країн, і війну, що ледь не трапилась. Дракони у нашому світі взагалі вибагливі й характер в них дурний, навіть не знаю як з ними вживаються жінки, ті, що з людей. Час від часу для стихії потрібно розбавляти кров, щоб нові сили пробуджувались у багатомільйонній павутинці комбінацій. Бейріат й мене ненавидів, тільки вже за те, що я стала для Джаго нареченою. Князь вважав себе головним у долях ближніх й спав та бачив як оженити свою вихованицю на лорду Будячку. Сама Єлена ще та видра морська. Мені не подобалось, які погляди кидала вона на Джаго. Наречений, хоч і фіктивний, але нині бути володаркою його долі мій хліб, й ділитись не збираюсь з кимось. Хай самі назбирають в собі стільки сил, щоб переломити мою волю й вкрасти клеймо.

Я навіть не хочу знати, яка історія трапилась між Каявеном та Алісандрою, що та вийшла заміж за його друга. Та й підмінник, судячи зі слів прекрасного чоловіка, у розквіті сил, десь втік, хоч мав померти. Мені так хотілось ще поговорити з ним, але час… Його нині не вистачало.

У напівпітьмі факелів Джаго скривився й зупинився. Після походу в підвали Аталісу ректор зблід, а на руці його з’явилась пов’язка просочена кров’ю. Моракс на це туманно відмахувався щодо душі замку, вказував, що магія академії не просте заклинання, а договір з древнім духом, який прив’язується до кожного з ректорів, а управління передається у спадок. Це ламало всю картину світу. Якщо так, нащо тоді Джаго боїться королеви? Чи може рідна, не побоюсь цього слова, академія стати оплотом миру у важкі часи?

— А я казав, — прошепотів Моракс, — треба тобі в замку залишитись, а ти все… Хочу з Ліреєю, — скривився некромант й підійшов ближче, — хочу з Ліреєю...

В якусь мить мені стало не до них. Наш провідник виявився одним з охоронців замку. Сьогодні він варту не ніс. Чоловік завмер і насторожився. Ми відчули відлуння голосів.

— Циць, — ледь не вдарила братів й насторожилась.

Серед лабіринтів замку володарки можна легко заблукати. Охоронна магія пускає тих, у кого є особлива печатка, чи просить капельку крові. Королівської. Що ж… Палець ще досі неприємно свербів, а я отримала чергове підтвердження своєї істинності у безумстві життя. Що ж було б тоді, якби я випадково не підслухала розмову Кайли і її фрейліни. Нас би спіймали? От тільки звідки Моракс зі своїм шпигуном знають ці проходи ідеально? В дитинстві я могла тут бігати ночами та знала котрий з коридорів вів до моєї кімнати.

Я підійшла ближче, з полегшенням зітхнувши. То всього лиш розмова між двома жінками. Серце неприємно закалатало в грудях. Нудота напала й перед очима все пливло. Я показала чоловікам підійняту руку в гору й сама рушила вперед, повільно ступаючи у м’яких шкіряних чобітках.

З жахом дізналась: ми знаходимось в особистій їдальні королеви. Підійшовши до спеціального прорізу, я спершу глибоко вдихнула, перед тим, як вимазати спеціальну виїмку кров’ю. То єдиний спосіб підглянути за кимось непомітно. І я користувалась ним не раз.

Кайла велично сиділа за столом і їла морозиво, пелюстки троянд розкидані навколо, а біля неї… Дівчина, з довгим білим волоссям, у розшиті перлами сукні кольору піску.

— Їжте, мамо, — дзвіночком проспівала невідома.

Хоча чому невідома? Її репліки, що змусили серце забитися ще дужче, наче я дібралась до запасів діда Оріса й вирішила отруїти себе. Свідомість відмовлялась вірити в цю хворобливу реальність, де на моєму місці сиділа чужа дівчина.

— Вам потрібно бути здоровою, щоб виносити братика! — додала біловолоса й скуштувала морозиво.

— Ліє, ти така турботлива. Ніколи не думала, що в мене така дитина виросте… Навіть при такій долі.

Я не знаю скільки часу пройшло, поки чоловіча долоня стиснула моє плече. Я стояла й спостерігала за своєю копією, а всередині щось надламалось. Настільки сильно, що я здалось: нині не існую. Замість мене стоїть якийсь дух з мітів старих народів. Сльози беззвучно текли по щоках, а десь далеко-далеко на межі океану й моря зароджувалась буря. Я не слухала про що говорить та, що називалась моєю матір’ю. Дивилась на цю картину поломаною та розбитою лялькою, пам’ятаю, ще таку в дитинстві мала.

— Ліреє, — впізнала голос Джаго, — тихіше… Чш…

— Просто виведіть мене звідси, — прошепотіла, — я вже не хочу нічого з’ясовувати.

Заграла музика, то нарешті придворні музиканти ожили. Й у своєму горі я ледь пленталась поруч з Будяком під веселу мелодію, хоч сама відчувала себе неживою.