19.2

Вже за столом я ловила на собі косі погляди Прісцилли. Мати ж Джаго виявилась ласкавою, принаймні так здавалось. Якщо буде діставати, накажу Будяку розірвати шлюбну клятву, розріжу ту тонку мереживну нитку, що поєднує нас. Хоча чи варто переживати?

«Азаріоти в академії до неї не доберуться, — мовив тоді дід Оріс, — студенти недоторкані. От вже за межами Аталісу…»

Й то все не давало спокою. Я сиділа з сумним обличчям, зрідка посміхалась й слухала розмови в’яло, здебільшого розпилялась на власні роздуми.

От як уникнути смерті? Як змусити матінку змінити думку? Як довести, що я — справжня Лірея. Лорд ректор вчергове торкнувся мого коліна під столом, привертаючи увагу. То, виявилось, єдине на що реагувала. Потім відомщу.

— І як скоро весілля? — зацікавлено спитала княгиня.

В очах її майнули вогники, а відчула себе поживним харчем для кракена. Так ще змія дивиться на мишку, перед тим, як проковтнути її. По тілу пройшлись сироти.

— Ми поки не поспішаємо, — прочистив горло Будяк, — Лірея — здібна магиня і я б хотів, щоб вона закінчила академію.

Від чогось лорд ректор почервонів. Погляд його матері пронизував наскрізь, вона наче могла людську душу прочитати. Скривилась господарка дому, ох, скривилась, що мені аж ніяково стало.

— Можливо закінчу пришвидшений курс, не весь же час сидіти в адептах, — додала я, не зводячи погляду з Алісандри. — Чутки підуть, такий зв’язок не зовсім припустимий.

— Отож й воно, — фиркнула Прісцилла й поклала вилку на тарілку, — це шкодить репутації Лорда Джаго. А ще леді собі такого не дозволяють.

Колишня Будячка скривилась, коли її перебив Моракс.

— Ну-так, ну-так, — некромант плавним рухом прокрутив зап’ястям, наче екзотична танцівниця, — краще вже бігати за батьком подруги у неповні п’ятнадцять й зруйнувати його родину.

Дід Оріс хмикнув й прикрив рот рукою, а потім відвернувся. Прісцилла ж застигла з наміром щось сказати. Її обурення ніяк не хвилювало господарку дому. Я вже помітила, що мати холодно відноситься до некроманта й дозволяє йому усілякі витівки, але з Джаго таке не проходить. Один невірний рух з його сторони, і, Алісандра вже дивиться на сина з докором.

— Втихомирся, Прісцилло, мій брат вже обрав собі наречену, — врешті промовив Моракс й відкинувся на спинку стільчика, — досить за ним бігати, невже ти хочеш мати репутацію непорядної жінки серед знаті небесного королівства?

Виглядав правитель Темної фортеці так, наче міг запросто влаштувати крах Прісцилли будь-де, чи то на дні морському, чи в небесних палацах, чи в глухих лісах.

Незручну тишу порушили кроки, потім — двері до вишуканої їдальні стрімко розкрилися. Високий чоловік, вочевидь князь, ввійшов першим. Він мав темне волосся, щетину на обличчі та шрам, що розсікав праву брову. Мені він не сподобався, занадто суворий й вогняний. Навіть полум'я у канделябрах дужче спалахнуло.

— Коханий, — Алісандра підвелась й привітно посміхнулась чоловікові.

— Вибачайте за запізнення, — промовив князь й глянув на мене.

Недобре так затримав погляд, що пробрало тремтіння до кісток. Він наче в чомусь мене звинувачував, наче переступивши поріг його дому я вже стала злочинницею з особистим океаном крові за спиною.

— Князь Бейріат де Лаван, — сухо промовив «мій наречений».

Зробивши паузу, він вказав на скромну персону поруч нього.

— Лірея Аква де Ран!

— Я знаю хто моя гостя, — недобре звузив очі князь й сів за стіл, — хочу з нею потім поговорити, — помітивши вираз обличчя Будяка, чоловік додав: — віч-на-віч. Без усіляких свідків.

Ще Бейріат зиркнув на некроманта. Оріс недобре звузив очі, Алісандра підібралась. Для мене життя здалось божевіллям, що наростає з кожною хвилиною. Ніхто спочатку не помітив сором’язливу дівчину. Вона тихо ввійшла до кімнати, зачаровано роздивляючись ректора академії. Коли ж Будяк узрів її, скривився, наче солі в рота йому насипали.

— Єлено? А ти що тут робиш?

— Вона — моя вихованка, — промовив князь й вказав на вільне місце за столом, — піклуюсь про долю її, віддаю давні борги, особливо після того, що зробив з нею ти!

І тут Джаго понесло. Спершу лорд де Данр фиркнув, потім — кинув виделку й піднявся.

— Я їй нічого не робив! — прошипів змією він. — Вона мене оббрехала! Підло, нахабно скористалась моїм безсиллям й вдалась до хитрощів!

— Після такого заведено брати дівчину в дружини, — холодно заявив князь й відпив з кубка. — Навіть якщо нічого не було. А те, що ти привів сюди принцесу в якості нареченої — плювок в обличчя не тільки Єлені, а й мені…

— Досить вам, — намагалась заспокоїти їх Алісандра. — Бейріате, синку…

Будяк натомість протягнув мені руку.

— Ходімо, кохана, — у голосі його змішувався концентрат зі сталі та отрути, — ми більше й ноги не ступимо в володіння тих, хто нам не радий.

Я застигла, нервово ковтнувши. Й реакція Оліса, й Моракса говорила: не варто робити зайвих рухів. Але я все ж вклала тендітну долоньку в його та піднялась.