19.1

Не думаю, що та таранька з червоним хвостом могла б нині протистояти архімагу. Тій силі, яку він зараз являв. У мене пройшлись сироти по спині.

— Ліреє, — процідив крізь зуби чоловік, — не змушуй мене влаштовувати тобі допит й благати Моракса впустити до тюремних камер для русалок, певен, в його володіннях таке є.

І тут мене осяяло: некромант згадував за морську відьму, наче знає де вона, а Джаго натякав за інтриги. Ту всю розмову в морі, я пропустила повз вуха, бо розхвилювалась за батька.

— Ліреє, — знову повторив чоловік.

— Як я вам можу довіряти? А? Може ви з Мораксом теж зрадники? Чого возитесь зі мною, як кіт зі сметаною? Для яких інтриг я вам потрібна?

І, як завжди, за круговоротом подій у мене заболіли коліна. Якщо раніше біль був легенький, і я майже не зважала на нього, то нині, мене зігнуло навпіл. Зашипіла, як змія й зойкнула.

— Коліна, — прохрипіла, — боляче.

Лорд Будяк глянув на мене великими очима, тут же згріб в оберемок й взяв на руки. Може зі сторони він виглядав благородним лицарем, а я — дамою в біді. От тільки моє життя вже підходить до завершення. Привід для страти вони навряд знайдуть, а от Гільдія… Вони мастаки в справі чужих життів. Я вже знала: у вузьких колах стану цінним трофеєм. 

Джаго поніс мене по вишуканих коридорах. У тих лабіринтах не орієнтуюсь, сірі стіни та підлога прикрашені килимами й портретами, десь висить зброя, десь стоять величезні вази з сухоцвітами. Похмура оселя, як для русалки, зразкова — для дракона. Мені тут не вистачало рідної стихії та й дихалось важко й іноді паморочилось в голові. Лорд ректор проганяв слуг, аже поки не вийшов до гостьової зали. Біль не відпускав: він розповзався по ногах до гомілки й навіть переходив до стопи. Здалось: ноги німіють. Десь в голові заметались думки: «Потрібно швидко до моря, відновити свого хвоста. Що ж я за русалка така?»

Й вони зникли, коли помітила, що всі погляди направлені на нас. Моракс сидів похмурим й злим у кутку зали, дід Оріс грався з дитиною, маленьким хлопчиком з каштановим волоссям, мати Джаго — дуже красива жінка, вдягнена в небесно-блакитну сукню говорила з Прісциллою. Дивлячись на останню, могла тільки здогадуватись, чому він не захотів оженитись з нею. Прісцилла дуже вродлива жінка, перед такою навіть би мій батько не встояв, стовідсотково зробив би комплімент, а потім би отримав такої прочуханки від матері, що декілька днів ще б бігав й просив вибачення.

Я навіть не хотіла бачити себе зі сторони: заплакана й хвора русалка. Може помру від того болю та й все?

— Діду, — м’яко промовив Джаго й глянув на Оріса, — ти нам потрібен.

Оріс недобре глянув на онука, потім на мене й важко зітхнув. Поки чоловік підходив, поки Моракс зірвався зі свого місця з питаннями до лорда ректора.

— Що трапилось? — пристав некромант. — Ти знову ображав принцесу? Хочеш ще з балкона на скелі політати?

— Мораксе… — з докором сказала Алісандра. — Він же твій брат!

— Який поселив Лірею у своїй академічній кімнаті! — буркнув некромант.

Судячи зі здивування матері, вона знала про справи Аталісу краще, аніж Прісцилла. Остання тільки дивилась на всіх, наче не розуміла, що відбувається.

— Ноги, — прошепотіла я до Оріса, — ви не допоможете…

— Віднеси її до своїх кімнат, онуче, я зараз зайду в лабораторію.

І тільки Моракс випередив брата, я почула, як Прісцилла прошепотіла до Алісандри:

— Невже вона вагітна, що з нею всі так носяться?

В тому голосі не було ні здивування, нічого хорошого, тільки… Заздрість? Заздрість, бо її об’єкт кохання мене на руках носить?

Я подумала про це ще, але коли біль став сильнішим, все здалось нісенітницями. Професор Оріс подав мені мікстуру фіолетового кольору, пила прямо з колби, відчуваючи відголоски своєї стихії.

— Небесні замки не для водників, — сказав травник й перемішав у ступці сушені водорослі, — тому трансформація загострюється, все, що можу зробити: наблизити тебе до моря за допомогою еліксирів.

Я кивнула, відчуваючи, полегшення. Лежала на дивані й майже не зустрічалась поглядом з ними.

— І що ти їй сказав? — пробуркотів Моракс. — Знай: я вже Лірею за сестру сприймаю! Вуха відірву, якщо образиш.

— Я сам намагаюсь дізнатись, братику, — прошипів Будяк, — і будь добрим, не перекидай на Лірею долю нашої мертвої сестри.

— Годі! — з рештою не витримала, їх голоси здавались гудінням бджіл, неприємним шумом, — королева зробила замовлення у Гільдії азаріотів на моє життя! Задоволені?

Від здивування навіть Оріс зронив ступку на підлогу, розсипавши своє зілля на килим.