Глава 19

Здавалось, ще трохи й зможу торкнутись небес. Замок князя Бейріата знаходився в горах. Оточена магією місцина не підпускала до себе чужинців. Дракони — люд специфічний, але, спостерігаючи ту красу, що відкривається з висоти, я їх починаю розуміти. Мені дали час зібратись з думками.

Еделіна невідомо чи жива, в останній момент її зловив Цезаріус. Та картина, як він підхопив дівчину та влетів знову до кабінету ректора ще досі стоїть перед очима. Та її затьмарила інша. Після відвідин генерала, мене перестрів один з його підопічних. Я впізнала гербову форму, ще й бачила чоловіка у замку королеви. Здається… Він охороняв раніше мої покої. Моракс залишився з непритомною Еделін, Джаго ж розбирався з новими проблемами, які створив. Мені залишалось тільки брести до хатинки діда Оріса й надіятись на відпочинок, готуватись до вечері та подумати про тиждень перевірки знань.

«Ваша мати наказала знайти причину, щоб стратити вас», — слова несподіваного співбесідника ще досі відзивались у голові дзвонами.

Я хотіла крикнути в ту далечінь, долину, заревіти, як мале дівчисько, щоб ця річка, що змією в’ється навколо скель, почула мій відчай й горе.

— Знайти спосіб, як стратити таємно, — прошепотіла я, — й не тільки, замовлення на моє життя вже відправили у Гільдію азаріотів.

За ці дні довелось дізнати багато чого нового. Моракс, до прикладу, навчив мене формулі магії істинності. І… Чоловік казав правду. Я пам’ятаю, як він тремтів, як ледь вимовив своє ім’я. Унак виявився звичайнісінькою людиною, магічні сили йому не підвладні.

— Чому? — прошепотіла я.

Крик застряг у горлянці, і все що я могла — тихенько говорити й стримувати сльози. Кому потрібна заплакана фіктивна наречена при знайомстві з батьками? Правильно! Нікому! От найманці скоро досягнуть своєї мети й всі забудуть за Лірею Акву де Ран. Легше стане жити всім.

— Принцесо? — почула голос Будяка й важко зітхнула. — Все в порядку?

Лорд ректор підійшов. Я відчувала аромат апельсинів, тих фруктів з далеких країн піску. Втім, він не наближався, все ще боявся, що прокляття морської відьми спрацює. В його очах занепокоєння. Звісно я нікому ще не розповіла про ту розмову, та й сенс? Відчуваю: мене використовують, як і тимчасово користуюсь ними я.

— Що трапилось? — блідий й без того Джаго посмурнів, побачила, як стискаються його пальці в кулаки. — Хто вже встиг образити? Прісцилла? Моракс свої дурні жарти творить?

Помотала головою й відвернулась, споглядаючи водоспад. Серед чарівної краси могли б жити ельфи. Але сірі, витесані зі скали оселі — зовсім не їх стиль.

— Вас то не стосується, лорде ректоре, — сказала різко й сухо. — Ні Прісцилла, ні ваш брат, ні в чому не винні. До речі, чому же не одружитесь з нею?

— Ваша Високосте, — від голосу Джаго можна замерзнути, — не змінюйте тему. Я спитав: чому ви засмучені? Я — ваш лорд ректор, відповідайте.

— Ми не на екзамені, — пробуркотіла й пройшла повз.

Та дива не сталось. Де Данр, наче про весь свій страх забув, вхопив мене за плече та притягнув до себе. Грубо. Різко. Наче мене сталеві лещата ув’язнили.

— Я маю право знати, що коїться з моєю нареченою.

— Фіктивною, — випалила. — Ай, боляче!

Чоловік не розрахував сили. І то певно вперше, коли я бачила його таким злющим. Джаго ледь контролював себе. Зціпив зуби й скривився, а в мене коліна затремтіли. У небесних висотах з хмар витягувати воду — те ще задоволення і єдиний промах стихійної магії.

— Відпусти! — наказала, відчуваючи, як рука відізвалась теплом.

Клеймо володарки ожило після сплячки, хоч за всіма проблемами я забула про його існування. Будяк зціпив зуби, по його тілу пройшлась рожева блискавка, та він не відступив. Лиш хватку послабив й притягнув мене до себе за талію.

— Невже ви думаєте, лорде ректоре, що батько дозволить нам побратись?

— А з ким? З тим дурником з охорони твого брата, що погляду з тебе не зводив? З де Мальвом, який втонув у змові проти корони? З ким? Хто тебе врятує?

— Ніхто, — прошепотіла я й зазирнула в його очі. — Вже ніхто.

— Трясця, — прошипів Джаго, — ми не підемо звідси доки не розповіси! Й моя воля нині сильніша за твою, тому кару за непослух перенесу легко.

— Сказав той, хто намагався мене рабинею зробити, перетягнути клеймо.

— Та ти знаєш чому взагалі я то робив? Моракса більше слухай…

Я навіть наступила на його ногу, вдарила Будяка у груди. Та він стійко витримав, все ж він більший й сильніший. Й коли розплакалась від відчаю, від можливої близької смерті, чоловік обійняв, пригорнув до себе та поцілував у лоба.

— А тепер ти розповіси все, що трапилось, — прошепотів він.

— Ваша… — слуга з’явився з-за дверей.

— Геть! Розпочинайте без нас вечерю! — гримнув лорд ректор, але мене не відпустив. — Ми зайняті.

На диво, магія морської відьми цього разу не спрацювала.