18.1

Джаго наполягав, щоб такі «важливі» гості його академії пройшли до кабінету ректора. Я б вирішила всі питання прямісінько тут біля брами й відправила генерала з контролером пітьми з Аталісу геть.

Несподівано прийшли ті, на кого я не розраховувала. То справа рук матері, вона ж віддає накази й велить, що передати дурній підмінниці, щоб та далі вірила в ілюзію. Якби знайшли «справжню» Лірею Акву де Ран, мене б вбили. На честь тієї істоти, що носить подобу моєї плоті, але має чужу крові. Я думаю, що справді десь ходить потвора з моєю зовнішністю. Щось то мені підказувало.

Батько моїх фрейлін сів у зручне крісло, закутаний в темну мантію чоловік розмістився неподалік. Контролери пітьми — особливі воїни-жреці, які наче випалюють все зло світу. Насправді вони нині жалюгідна копія своїх попередників, величних паладинів. Але й на висохлого чоловіка Моракс зиркав, прицінюючись. Було щось в їх протистоянні, що поки мені не відоме.

— Прошу вас дати новий дозвіл, — спокійно мовила я, розпрямляючи невидимі складки на своєму одягу, а потім зустрілась поглядом зі жерцем. — Моракс де Данр допомагає відганяти наслідки того виклику нечисті.

Очі невідомого звузились. Генерал зітхнув, відверто нудьгуючи. Він ще не знав, який козир лежить в мене в рукаві, вважав підмінницю дурненькою.

— Я русалка, вам відомо, — промовила тихо, — мене ще досі переслідують тіні того, з ким ми зіткнулись разом з лордом ректором. Розумієте, вони повертають мене в минуле… В дитинство!

Ларіана де Верна після слів за спогади наче підмінили. Він випрямився, пожвавішав й глянув на контролера. Навіть продовжувати не довелось, тільки додати в голос нотки страху та тривоги.

— Ваша святосте, — прохрипів, — якщо некромант справді корисний для Її Високості, хай побуде в академії ще кілька днів, самі розумієте.

Й розвів генерал руками. Від мене не сховався той погляд докору, таємничості. Тепер я знала, що він означає. Старий орел злякався. Якщо щось піде не так, королева звинуватить його першим. Це ж його діти повинні слідкувати за вживанням зілля забуття. Тоді ще здалось: якось він швидко погодився, видав себе, як для генерала з розвідки, того, хто однією з рук править шпигунами-павуками.

Цезаріус вплив до кімнати з тацею в руках, поставив на стіл чашки та чайник, свіжі ласощі з кухні. Мене вони не займали, як і решту. До речі, хитрий привид з цікавістю дивився на де Верна, наче хотів дізнатись всі його секрети.

— Можеш бути вільним, — пробубнів Будяк.

— Лорде ректоре, — прочистив горло розпорядник, — батьки тієї студентки завітали до Аталісу.

Джаго поморщився. Ректор сьогодні мав кепський вигляд. Моракс казав, що зранку братика його добряче хвороба пройняла, невідомо ще, як чоловік сьогоднішній день витримає. От і зараз де Данр звузив очі, намагаючись згадати за своїм справи.

— Інцидент з портретом, — дзвіночком проказав Цезаріус.

— Відведи їх до малої зали, — Джаго піднявся з-за столу. — Вибачайте, панове, — вклонився, — справи чекають.

На диво, дух теж не забув про уклін й карамельно-медовий голос, коли покидав кімнату. Мене навіть аж пройняло, бо та хитра примара до мене рідко ввічливість проявляє. Нічого-нічого, ще побачимо.

— Мені потрібно перевірити некроманта, — прохрипів безіменний контролер, — якщо знайду хоч один слід заборонених ритуалів в його аурі, відправлю на вогонь.

Сталь в його голосі вражала. Ця бездушність і відданість справі. Кажуть, що контролерам не дають імен, вони так і ходять майже безликими по світу. Цікаво, мене, як підмінницю, він теж побачив у полум’ї?

— Я попрошу зробити це після розмови, — прочистила горло я, — дуже добре, генерале, що ви завітали. Думаю, ніхто інший, окрім батька моїх фрейлін повинен дізнатись про їх негідну поведінку… Адаліна й Еделіна порушують багатовікові традиції низькою поведінкою.

Ларіан почервонів. Сильна хватка контролера стримувала його. Інакше… Що? Генерал кинувся на мене? Вбив би й начхав на свою честь? Все може бути.

— Нещодавно у нашій кімнаті, я знайшла протизаплідне зілля, — сухо промовила й кивнула Мораксу, — баночка, ідентична тим, що стояли у скриньках близнючок опинилась на столі. Зовсім інший вміст, безбарвна рідина…

Де Верн зблід. Клеймо майстра йому знайоме.

— Я — чесна принцеса. У мене є домовленість щодо заручин з лордом ректором академії, — продовжила тихим голосом, наче соромлюсь, — некромант — його брат і він допомагає мені з прогалинами у знаннях. Панове, мене досі гризе лють: мої фрейліни замість навчання й зразкової поведінки, кидають тінь на мою честь!

 Плеснула долонями, наче мене й справді хвилювала моя репутація горе-принцеси, що втрапляє у неприємності.

— Всяке люд говорить, я сама не без жаги до пригод, але стати пропащою, бо Еделіна цілується по закутках з Фамором, а старша ж взагалі страх втратила й закохалась в привида, то вже занадто навіть для Ліреї Акви де Ран! Я вже боюсь уявити… Ви ж знаєте: поведінка фрейлін кидає тінь на принцесу! Ба навіть на саму королеву!

— Досить! — перебив мене Ларіан й важко зітхнув.

Весь багровий, лихий, як смерч, кинувся до вікна. Вже подумала, що бідолашний стрибне з нього від сорому, але ні. Чоловік спокійно вивчав пейзажі, про щось думаючи.