Глава 18

«Мені завжди не подобалась Кайла, — слова брата ще досі лунали у спогадах, — ті історії про підмінків, взагалі все… Моя мати загинула саме через неї».

До ранку я так і не заснула, все вертілась на дивані у професора Данра, слухаючи, як хропить Моракс. Останні дні вижали наші сили. Лорда ректора взагалі відправили до цілителів, так йому стало кепсько після відвідин дна морського. Його хвороби-прокляття давали про себе знати, щойно ми ступили на берег, з носа Будяка потекла кров. Тоді й підхопив його Оріс. Як виявилось, професор сидів на піску поруч з Брунгільдою й пив чай, обговорюючи щось.

Скарбниця не відкрилась на Ейріанові сили, залишалась хоч якась надія: батько живий. Ще досі у думках я переживала ту божевільну ніч і все здавалось якимось суцільним сном жаху: втрата Арі, невтішні звістки, недоречність Найріана. Русал спробував поговорити зі мною… Вперше за довгих два роки, звинуватив в тому, що бачте, я швидко завела собі раба й взагалі обрала смертного з суходолу у чоловіки. Колишній не вірив, що вся манія за ним пройшла, як і не міг оговтатись після поранення. Я жбурнула в нього декілька бойових заклять води, що чітко відділились окремою силою в морі й поранили охоронця.

«В такий час тільки й залишається, щоб плакати за твоєю дірявою гордістю. Пливи до дружини й на очі мені не потикайся!» — процідила тоді я, ледь не закипаючи від злості.

Ранок пройшов за швидким сніданком та зборами, благо професор для переодягання виділив свої кімнати, а Брунгільда ще вночі принесла мою скриньку з речами. Тоді, на останніх силах, ми перевірили чи не затесалась якась там несподіванка у вигляді творінь алхімії. Благо, обійшлось. Я вже думала, що королеві дійде до розуму наказати позбутись від «підмінниці» за допомогою скорпіона чи змії. Русали погано переносять отрути тварин суходолу, й помирають важко, корчаться в муках декілька днів. Не варто забувати за ті ж еліксири змінених спогадів, формулу, зі слів Оріса, можна перетворити й на мазь, й на порошок. Хоча Моракс все спростував, бо знав придворного зіллєвара й способи його роботи, але від того мені ще важче стало жити.

Момент гри у владу настав: я стояла неподалік головної брами Аталісу. Джаго тримався на відстані, Моракс підпирав стовбур найближчого дерева спиною й вдавав з себе невидимку. Пом’яті, наче акула з’їла і виплюнула, ми ледь прийшли до тями за допомогою чудодійних чаїв та еліксирів травника. Професор Оріс з кожним днем мені подобався все більше. Було у цьому чоловіку щось трагічне і водночас добродушне. Таке, що грало непомітно на струнах серця й змушувало мліти від турботи й аури… Зцілення? Біля нього навіть дихалось легше. Позаду нас лилась вода з фонтану чарівною мелодією. А попереду… Йшов контролер некроманта, той, хто відповідав за його перебування тут, материн вірний слуга, а поряд з ним — генерал.

«Що ж, то навіть краще, — приборкала здивування я, — він якраз мені й потрібен. Змушу старого орла забути про існування одної малесенької рибки».

Я глянула на Моракса, він підморгнув й кивнув. Залишалось тільки очікувати. Вітерець грався зі спідницею легкої темно-синьої сукні, а королівська делегація все наближалась.