16.2

Блискавка розсікла небо і я здригнулась від грому. Ми стояли на берёзі моря, окутані темрявою, декількома сферами світла й зірками. Ні хмаринки навколо: погода останніх літніх днів й тепла ніч.

Моракс тихенько вилаявся, коли спалах повторився вдруге. Через декілька митей й втретє. Ми ще довго стояли близ води, витрачаючи час й міркуючи: що то було.

— Схоже на далеке відлуння темних ритуалів про які старі майстри писали, — пробубнів похмурий Джаго.

Будяку мало того, що обламали весь кайф теплої водички у купальні, блаженної насолоди, та ще й потягнули за собою. Лорд ректор виявився настільки незадоволеним, що Моракс ледь його порцію чарівного напою не вилив на поживу кімнатній рослинці. Хоча… Некромант виявився ще тим любителем квітів, як виявилось. По дорозі до моря, він зірвав бутон троянди з клумби та поклав його у кишеню.

— Очікуй нас тут, — наказав Моракс, обернувшись до слуги з Темної фортеці, — речі стерегти, за іншими магічними явищами спостерігати, а ще зв’яжись з сотниками, хай пильнують ситуацію на стіні, — він клацнув пальцями, хижо вискалившись, — якщо туман хоч на міліметр здвинеться вперед і я не дізнаюсь… Біда прийде до всіх!

Він навіть не став слухати відповідь, обернувся до мене.

— Ну? Починаймо!

Джаго кивнув й важко зітхнувши, прийнявся здіймати одежі. Я ж поспішно від нього відвела погляд, червоніючи. Й чому така реакція саме на його тіло у мене виникає саме зараз?

Зібравшись з думками, ступила у прохолодну воду, блаженно прикривши очі. То моя стихія, мій дім, мій всесвіт… І як добре, що заборону на повернення додому батько здійняв під час свого останнього візиту в академію.

Я відчувала море, ставала його частинкою, насолоджувалась запахом солі та бризом. Діставшись до достатньої глибини, пірнула з головою у води. Трансформація розпочалась одразу: зуби зціпило від болю, декілька бульбашок води — пародія на крик болю, вирвались з рота, а перед очима на декілька довгих митей потемніло.

Перестало існувати все: і таємниці минулого, і загадки теперішнього, і важлива місія — початок важкого шляху. Я знала: попереду доля готує вже нові випробування. Відчувала до останньої лусочки на хвості вітер змін. Те оспіване в легендах і баладах явище нарешті настигло, підійшло і сказало: «Ну, тепер знаєш хто я, русалонько? Більше не будеш шукати відповіді на нерозумні питання?»

Я прийшла до тями, коли прорізалось дихання та темрява відступила. Виплила на поверхню й призвала дельфінів. Зовсім скоро вредні створіння повезуть на собі братів. Їх я побачила по пояс у воді в одних лиш штанях. Моракс при собі мав ще кинджал, прикріплений до плеча. Рабське клеймо Джаго, що нині належало мені, навіть в темряві пульсувало червоним, погрозливим відтінком. Будяк аж зціпив зуби коли, руна дала про себе знати знову.

— А не треба було алхімічити, — тут же прийнявся шпиняти його Моракс, — тепер стій три години, поки клеймо адаптується під нові сили господарки. Ти ж його певно, при своїй жалюгідній спробі його побороти, намагався переписати через формулу сильнішого?

Й так, наче ненароком, некромант ще став нагрібати на лорда ректора воду, обливаючи його.

— Мораксе, — прошипів чоловік, — бачить небо нічне і вічна іскра, я тебе зараз тут втоплю! Припини!

Нерозумний Будяк навіть не подумав, що у присутності морської принцеси то буде зробити важко. Море ж трішки слухається мене теж, води просто не приймуть жертву, максимум шкоди для некроманта — наковтається соленого… Ну може якась маленька рибинка чи водорості ще у гості до зубів завітають.

Коли чоловіки вгамувались, тоді й глянули на мене. Моракс хмикнув, певно в уявній шкалі його оцінок я тільки що отримала високий бал. Лорд Будяк завмер, стараючись замаскувати здивування під байдужість. Втім, тепер я навіч бачила, які вони різні. Моракс більш худий й висохлий, але виглядає у зрівнянні з братиком молодшим, певно все це — наслідки некромантії. Джаго ж плечистий, з міцними руками, навіть якийсь рельєф м’язів промальовувався. Звідки? Й чому я раніше це не сильно брала до уваги? Невже Будячок сподобився близнючкам і теж підлив мені у напій якесь зілля? «Великий» стратег вирішив про всяк випадок створити запасний план?

— Заходьте в воду глибше, пробуйте пливти, — наказала, поправши волосся, — дельфіни вже близько.

— А далі? Будеш нам тимчасові хвости видавати, принцесо? — некромант потягнувся й побрів у моєму напрямі. — Можна для братика рожевий виписати чи от фіолетовий, як в тебе?

Магія й справді іскрилась переливами на моїх лусочках. Тимчасове явище зникне лиш тоді, коли доберусь додому.

— Мораксе! — процідив крізь зуби Джаго. — Вгамуйся нарешті!

— Я накладу на вас заклинання. Ви зможете пробути під водою годину. Тільки батько видає право носити хвоста, але тоді вам доведеться забути про суходіл на декілька років.

Дельфіни підпливли до мене близько й по черзі торкнулись носиками. Мене, на відміну від людей, вони обожнювали. Я погладила їх й вказала на чоловіків.

— Рибоньки мої, потрібно доставити їх до палацу морського володаря. Бажано живими!