16.1

Мені невідомо, скільки мене гойдали сновидіння на своїх теплих хвилях. Прокинулась я різко, від огидного запаху й закашлялась. Професор Оліс підійшов до свого онука й підсунув йому під ніс склянку з загадковим вмістом. Через мить, некромант прокинувся, вскочив на ноги, і, заплутавшись у пледі, впав на підлогу. При цьому чоловік ще пчихав, наче йому під ніс перцю хтось насипав.

— Діду, — застогнав Моракс, намагаючись встати, — я ж просив не використовувати на мені цю гидоту!

Старий ректор нічого не відповів, сів за стіл, де лежало кілька, судячи з вигляду, древніх рукописів. Поруч — блискучий кристал жовтого кольору.

— Бери артефакт, Ліреє, — наказав травник й перевів погляд на чоловіка, — на столі чай, що допоможе вам легше цю ніч перенести, будь хорошим онуком й займись принцесою.

І все. Ніяких пояснень, лиш гортання сторінок, їх прискіпливе вивчення. Ми з некромантом почастували себе теплим напоєм й новою порцією випічки. Гіркий відвар заряджав силами, змушував відкинути думки про подушку, м’який зручний диван і плед. Я навіть подумала, що сон для слабаків і за ніч можна звернути гори.

— Джаго залишіть порцію і віднесіть, — врешті підняв погляд професор й відкинувся на спинку крісла.

— Обійдеться, — пробуркотів Моракс, — розуму вистачило, щоб заперти Лірею до проклятої кімнати, спробувати непомітно взяти владу над клеймом та зробити її рабинею…

— Зовнішністю Джаго в матір, а вдачею й розумом в батька, — старий ректор потягнувся й прикрив рот рукою, — потім його відправите політати в будяки, відіграєтесь. Нині ж він нам потрібен. Ти ж не збираєшся в морі тягнути його на своїх плечах?

Моракс тихо вилаявся під ніс й відпив чаю. Я роздивлялась ідеальної форми кристал. Якби не Оріс… Шукати мені артефакт довгими роками.

— Підійдіть ближче, діти, — вчительським тоном заявив травник.

Некромант закотив очі, але все ж взяв мене за ліктя й потягнув за собою.

— Дуже заплутана історія, — важко зітхнув старий ректор, — розумієш, Ліреє, ти б сама не змогла скористуватись намистом, як і випадково активувати його. Не дивлячись на магічний резерв, на походження. Ця пара артефактів відкликається на унікальну магію, носіїв якої у світі десятки. Тому треба розібратись, хто ще тебе підставив і чому, — Оліс погортав сторінки книги. — Історія з підмінком, забуті маги, що сняться, викрадення, це все потребує детального розгляду та й мені варто вивчити деякі деталі…

— Комусь той радник не потрібен живим.

— Або хтось хоче стати героєм в очах морського володаря й королеви. У Ліреї не було шансів розчаклувати його навіть з артефактом, — травник окинув нас поглядом й підняв вказівний палець правої руки, — слухайте уважно, як скористуватись частинкою моїх сил і як підкріпити їх своїми. Промахнетесь — іншого шансу не буде. Артефакти зникнуть.

Моракс кивав, я стояла поруч й вловлювала кожне слово. Сам ритуал не важкий, але… Диво, що Оліс якраз носій рідкісних сил. Не скажу, що сильно переймалась за долю радника. Покарання вже настигло, як звір з засідки, але одне розуміла точно: хтось справді в ігри влади й змови грається. І то не ті дитячі історії з засідками зненацька… Хтось реалізовує детально продуманий й великий план.

***

Ми не знайшли Джаго в його кабінеті. Моракс побрів до спальні, потім надумався зазирнути у коридор, що вів до купальні. Почувши плескіт води звідти, некромант непомітно відчинив двері й зазирнув. Так же обережно він повернув все на свої місця. Я подалась назад, аж поки спиною не торкнулась стіни.

— Тихо, — прошепотів, — зараз повернусь.

Не сказала, що то все мені подобається. Нам ще добиратись до володінь батька. Якщо для мене в оточенні рідної стихії нічого важкого немає, то для братів де Данрів то буде страх і жах змішаний з приниженням від дельфінів. Плавуни вони вредні, дуже вже людей не люблять через минуле, але вони єдині, хто пристосувався до чужинців. Зранку ще зустріч з королівським радником, великі справи… Моракс погодився розіграти одну ситуацію, а ще пообіцяв намовити Брунгільду на допомогу. Будяка ніхто не питатиме, я на нього ще досі ображена, що аж ледь встигла магію з клейма володарки прибрати. Зашкоджу ще йому і всі плани зламаються. Здається, чарівний напій діда Оріса додав мені більше розсудливості та зосередженості у нашій справі.

Через декілька хвилин Моракс повернувся з відром. Я весь цей час, стояла на рівному місці, зображаючи статую.

— Ваша Високосте, — медовим голосом сказав темний маг, — ви можете бідному некроманту дати напитись води? От з цього відерця? Холодної джерельної водички…

Й він глянув на мене таким благальним поглядом, що я аж нервово ковтнула.

— Можу дотягнутись до озера неподалік академії, — сповістила тремтячим голосом.

— Прекрасно! Водичка там смачна й кришталево чиста.

Те, що в тій воді іноді жаби плавають, його ніяк не турбувало. Моракс вчергове натягнув хитру посмішку. Довелось зосередитись, призвати магію: тоненький струмочок наповнював відро. Десь за хвилини три очі у некроманта загорілись, як зірки на небі. І що ж він зробив? Без стуку ввірвався до ректорської купальні… Той вереск, що роздався за мить зосередив в собі все: й рев лева, якому на лапу слон наступив, й далекий клич кракена в океані, й крик чайки.