Глава 15

— Гадаєш, змовники тоді вже готували план повернення? — тихо мовив ректор розвалившись в кріслі.

Мене від метання по кабінету туди-сюди стримували лиш наші скріплені долоні. Вирувала неприємною хвилею й стихія. Я відчувала, як вона холодом розповзається по тілу, а потім поколюють й стопи, й руки.

— А можна людською мовою розмовляти? — скоса глянула на чоловіків. — Знаєте, не всі теми мені розжували в дитинстві, от підмінків уникали, хоч детально розповідали до прикладу про драконів, про ельфів, які пішли в туманні краї, про будь-що на цьому світі, але тільки не про ордени, саме це прошарок темної магії та ордени.

— Я певен, що навіть еліксир, який корегує спогади давали пити раз в тиждень, — пробубнів Моракс, зустрівшись зі мною поглядом. — От нині ні у твоїх фрейлін, ні в слуг доступу до їжі чи напоїв немає, а Брунгільда так просто не підпустить до кухні, як і не буде під чиїсь сопілку танцювати Цезаріус, їм і так горя вистачає… Можна сказати просто: витівка морської відьми тебе рятує.

— Але чому? — заскиглила, мов мала дитина, а потім зойкнула.

Я вільно змогла рухати рукою, більше мене ніщо не стримувало. Скочив на ноги й ректор, з полегшенням дивлячись на свою долоню, як на щось неймовірне. Моракс тут же створив між нами невидимий бар’єр, а ще вловив у повітрі крупицю магії відьми й притягнув до себе. На його оці з’явилась лінза й мов ювелір, некромант почав вивчати заклинання.

Що ж, здивування за здивуванням, хоч й виснажувало, але дихалось нині легше. Принаймні я пройшлась по кабінету, скинула туфельки, стаючи босими ногами на камінь й блаженно закрила очі, коли наблизилась до зони читання. Тут Джаго мав пухнастий, наче хутро, килим.

— Я зможу нормально помитись, — блаженно прикрив очі Будяк. — О, стихії, я ж сьогодні до ранку в гарячій ванні просиджу.

Я ж кивнула його думкам. Нормальної гігієни останніми днями у нас не було. Зміна одягу стала ще тим випробовуванням, як похід у вбиральню, де доводилось використовувати магію відведення очей та позбавляти себе слуху. Зовсім не бажалось, щоб Джаго бачив мене у подібних позиціях, та й споглядати темряву замість світу, коли йому кортіло вивільнитись, набагато краще, аніж нервово здригатись від того сорому. З душем було легше: я просто обливала нас водою.

— То тимчасове явище, — буркнув Моракс, — наступного разу, коли торкнетесь одне одного, руки поєднаються знову.

Він розтягнув ті крупиці заклинання морської відьми, як рибак сітку. На мить мені здалось, що саме на цій специфічній магії некромант добре знається. Може й він ту стару каргу зустрічав? Якби не було, думки швидко змінились.

— Підмінок, принцесо то давня байка, — врешті проказав Моракс і повернувся до своєї чашки з чаєм, — вважається, що темні ордени ладні у ритуалах використовувати людей, або тримати їх в себе для якихось цілей. Іноді вони можуть створити копію людини за допомогою тієї ж нечисті.

— І як це стосується мене?

— Хтось вбив в голову твоїй матері, що ти не її донька, — ошелешив мене Моракс й врешті здійняв лінзу з ока. — Не рідна кров, а підмінок. Принцеса тоді з тихої й спокійної дитини перетворилась на справжній маленький ураган. Слуги розповіли: навіть магію роду використали, підтвердили, що ти справжня Лірея. Та Кайлу наче муха якась вкусила. Пройшло п’ятнадцять років і вона ще досі вірить…

— Настільки, що хотіла розіграти мене в темну й віддати за де Мальва на благо королівства?

Здається, голос затремтів, а в очах з’явились непрохані сльози. Я підібрала ноги під себе, обійнявши їх.

— Тоді чому вона завагітніла от саме зараз?

— А ти думаєш людина, що взяла шлюб з могутнім русалом, виносила таку ж саму сильну магиню, може одразу десяток дітей родити? Думаю магія її організму відновилась через двадцять років, достатньо для наступного нащадка.

Джаго мовчав. Він дивився на мене зі співчуттям, але встановлений бар’єр не порушував.

— Ти справжня, — сказав Будяк. — Не підмінок, — прошелестів голос ректора. — Яким дурнем потрібно бути, щоб не помічати подібного?

— Ну Ейра Аква проявляв мудрість, не дарма він тримав її від суходолу і не сильно наполягав на навчанні в Аталісі, — Моракс хмикнув. — Принцеса ж не думала: якби володар трьох морів тільки б повелів, тебе б на руках русали принесли сюди.

— Так, але щось пішло не так, — зітхнула й прикрила очі.

— Про це пізніше.

Мене дивувало, з якою холоднокровністю розповідає про все некромант. Я нині не відчувала в його голосі співчуття, злості, просто сухі факти, судження людини, що править Темною фортецею.

— Весь маскарад зі спогадами, з таємницями, лише тому, що вважається: якщо підмінок дізнається про себе правду, справжня людина помре, — він зробив паузу. — Якщо підмінок живий, значить так і зі справжнім власником особистості. Декілька разів в історії траплялось, що підмінкам розповідали правду, тоді людина помирала, як і з часом зникала фальшива копія. Єдиний спосіб розв’язати проблему — віднайти ув’язненого до того часу, поки брехунець не дізнається правду.

Декілька ударів серця я мочала, намагаючись осягнути сказане. Витирала сльози, плекала образу на матінку… Мені так хотілось зазирнути їй у вічі, а ще скупати у водах того ідейника, який розповів ті нісенітниці королеві.