Глава 14

— Нє!

Професор Данр підійняв очі від куща малини, глянувши на нас, як на навіжених.

— Сам академією займайся, — пробубнів він, склавши руки на грудях, — як ритуали творити, Цезаріуса тримати тут насильно, так він найперший, а як справді ректором бути, то він зразу у кущі!

Й вказав старий професор на налиті соком ягоди, що запахом так й манили, змушували наче їх скуштувати. То чи я така голодна, чи магічний сорт малини живе своїм життям й сам обирає того, хто його гідний їсти. Я важко зітхнула, обпершись об плече Джаго. Ноги тримали тяжко, то боліли, то німіли, а то й зовсім — перед очима пливло. Вчора він мені дозволив поспати, хоч й сам якось на кріслі спробував заснути. До ранку, після важкого сну, Будяк все ж порозумнішав, змусив поступитись місцем на ліжку, ліг й повернувся спиною. Ми знаходились близько, а мені відвернутись ніяк, бо вся довжина рук пішла на його маневр. Зате лорд де Данр відкрив у мені цілителя. Лікувала його храп методами жорстокого побиття спини, кількома сферами води, що коли прокинувся, вмиватись йому не довелось. От за що мені то випробування?

— Ти ще досі будеш мені згадувати той нещасний випадок? — пробубнів блідий й похмурий Будяк. — То було давно…

— От знімеш прокляття з кімнат, звільниш Цезаріуса, от тоді поговоримо про можливе моє повернення до роду, онуче, — Оріс зірвав декілька великих ягід й закинув їх у кошичок, — може й потім позбавлю тебе від того прокляття Аталісу, зроблю вільною людиною.

Професор окинув нас обох поглядом з ніг до голови, затримавшись на скріплених руках, хмикнув й почимчикував собі далі, збираючи квіти рослин, наспівуючи якусь мелодію під ніс. Його «Гоп-ца-ца, хай радіє пара молода, гоп-ца-ца» лунало над рослинами, насмішкою над мною та Джаго. Я важко зітхнула.

— Й чому він на вас так ображений, лорде ректоре? — мовила тихо, щоб почув тільки він. — Здається, хтось декілька років тому наробив таких справ, що всі мої витівки поруч відпочивають…

Джаго тільки зціпив зуби й глянув на свого діда, що далі продовжував наспівувати пісеньки, все голосніше-голосніше. Щоки де Данра червоніли від люті, чи може від сороміцьких слів, в яких радилось парі молодій народити дітей.

— Та як я можу знайти для Цезаріуса істинне кохання? Хто погодиться з привидом жити та ще й таким?! — заволав чоловік.

— То не мої проблеми, хочеш вічність пробути в Аталісі без права надовго його покидати? Джаго, захочеш жити, сам Цезаріусу станеш коханкою!

Від глузливого погляду, Будяк, ледве не закипів, мов чайник. Його напевно стримала моя присутність, інакше за долю Оріса я б побоялась.

— Йдемо, Ліреє, — прошипів чоловік, — у нас ще купа справ!

Навіть коли ми вийшли з полів професора, слова пісеньки ще досі лунали поруч, і найгірше — Джаго не міг скасувати це заклинання.

— Трясця, — взявся за голову чоловік, — поки вся не пролунає, ніяк від неї не позбавитись.

«Гоп-ца-ца, нехай полюбилась пара молода, гоп-ца-ца.

Ой-ца-ца, вийшла русалка заміж за Будяка».

В ті моменти мені здалось: я знаю хто причетний до інциденту з табличкою, та ще й той «хтось» дбає, щоб та тьма заклять, що створює Джаго, щоб їх приховати, просто зникає. Ох не простий дід Данр, не простий…