13.1

Здається, лорду ректору передався мій стан напруги. Він втиснувся в м’яке крісло й не злазив з нього, навіть тоді, коли відвідувачі пішли. Наче й радію, хоч і розумію: нині я перейшла на другий план, як «запасна» спадкоємиця престолу. І батько, і мати певні, що народиться син. Їм про те наспівала сирена з даром передбачення. Не скажу, що от завжди все, що пророкує вона збувається, але тут я певна: все буде так. Моє ж майбутнє та узріла на суші. Досі пам’ятаю той голос і те її: «Важкий вибір між двох світів. Роздоріжжя між забуттям та смертю й між квітучими садами й визнанням».

— Хм, — Моракс прикрив вікна й зупинився неподалік, — здається, над кимось нависли темні хмари. Як і над принцесою, так і над тобою, брате. Не думаю, що скасування умовних заручин обернеться для вас щастям.

Й некромант кивнув на наші з’єднані долоні.

— Мати тебе живцем з’їсть, якщо дізнається, що Аріелла була твоєю володаркою, що ти знову втрапив в якусь халепу, став рабом та й прокляття твоє… Тим паче клеймо просто так не знімеш, а якщо щось трапиться з Ліреєю, влада знову перейде до колишньої власниці. На твоєму місці, я б тримав русалку якомога ближче…

Нікого не соромлячись, Моракс пограв бровами, натякаючи на пікантні обставини людського життя. Некромант ще й хитро всміхнувся.

— Хоча… Думаю, поки руки з’єднані, вам доведеться багато чого дізнатись про одне одного.

У мене не було ні сил, ні бажання осадити некроманта, хоч й розуміла: істину віщає темний майстер. В один день наче все життя обламалось. Згадала про найстаршу сестру, доньку Ейри та Селнії, сестри морської відьми. Тільки брат народився, тільки бідній стукнуло вісімнадцять, її видали заміж. Далеченько так, аж до океану, в один з кланів. Простіше кажучи: відправили у вигнання. До сьогодні я вважалась найменшою, спадкоємицею престолу Ельгарії, а нині… Потреба у принцесі зникла, коли з’явилась одна примарна тінь принца.

Я ще пригадала, як кілька місяців тому відіслали двох наставників, що готували до тяжкої ноші — правління.

«Невже матінка тоді вже надіялась на другу дитину? Чому саме зараз? Двадцять років пройшло й вона змогла завагітніти тільки зараз?»

Від думок кралось серце. Я відчула себе зрадженою й покинутою, як некрасива мушля. Знала, що нині про мене забудуть, запруть в академії, ще дивом заміж за де Мальва не видали… Як же добре, що ректор підвернувся з його проблемами й рабським клеймом. Вчора я б його назвала жалюгідним, сьогодні — обставини змінились. Тепер він мій порятунок. Думаю, якби не новини, мене б вже змусили змінити бажання й зробили б на свій манір.

Будяк, вочевидь, теж задумався про долю важку свою. Не думаю, що його радує перспектива стати слухняною маріонеткою Аріелли, яка б використала його. Одне бажання нажити дитину чого вартує. Досі сироти по шкірі проходять, як згадую.

— Вона десь на третьому місяці, — прошепотіла я, тремтячи і від болю, і від емоцій, — раніше б вони не сповістили…

Будяк кивнув й змінив положення у кріслі.

— Її Величність добре знала про свій стан, просто підібрала слушний момент й недарма тебе хотіли видати заміж. Все ж, якщо справді народиться син, згідно традицій, престол його.

Не скажу, що сильно воліла стати королевою та звалити на себе тягар влади, інтриг, найманих вбивць, отрут і всього того, що траплялось з батьками за ці роки, але… Більшу частину мого життя твердили: «Ліреє, ти спадкоємиця! Но-но, тобі вийти за рамки». На витівки й жарти закривались очі, якщо вони не переходили уявні межі, головне, щоб не натворила сильної біди. От тепер, у ректорській спальні, багато речей складались воєдино: й те чому, мати не сильно наполягала на обов’язковому навчанні в академії два роки тому, й те, як з плином часу мої вчителі зникали.

Ще ніколи я себе так кепсько не почувала.

У двері постукали й то розбавило гнітючу тишу, що оповила нас коконом. Моракс відчинив й пропустив всередину одного зі слуг. Одягнений в темні одежі чоловік з золотим знаком на плечі точно належав йому.

— Володарю, — хриплувато промовив він, — готові результати дослідження природи порталу і його туманної магії.

Невідомий протягнув некроманту темно-фіолетову сферу. Потім — дістав з кишені дивну річ: круглий камінь на ланцюжку.

— Її Світлість просила передати запрошення до земель драконів, — темні очі глянули на Джаго, — цих вихідних вас разом з нареченою чекає княгиня на сімейній вечері.

Один ключ опинився в руках Будяка, інший — у сухій долоні некроманта. Я ж ледь стрималась, щоб не зомліти. Ще не вистачало зустрічі з матір’ю де Данрів.

— Ще один ключ я передам професору травології, — сухо повідомив слуга й поклонився. — Можу повертатись додому?

Некромант кивнув. Річ він сховав, здавалось у бездомній, кишені під плащем й зачинивши двері, зосередився на сфері заклинань. Там їх існувало декілька. Те, як посіріло обличчя Моракса не додало ентузіазму.

— Що ж, не хочу сік лимона на рану вам лити, але виклик чудовиська пов’язаний й забутою четвіркою, а ще… Їм чомусь потрібна саме Лірея.